ІНДИВІДУАЛЬНА ЗЛОЧИННА ПОВЕДІНКА

    Модель взаємодії особистості і зовнішнього середовища, що реалізується у вчиненні конкретного злочину.

    Будь-який злочин як факт реальної дійсності є результатом індивідуальної людської поведінки. Оскілки поведінка людини є взаємодією з навколишнім середовищем, опосередкованою її зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю, будь-який злочин є результатом взаємодії особистості і зовнішнього середовища. Виходячи з того, що механізм за визначенням є системою, механізм злочинної поведінки є відкритою системою. На розвиток взаємодії елементів механізму злочинної поведінки, що призводить до вчинення конкретного злочину, впливає сукупність суб’єктивних та об’єктивних факторів (явищ та процесів) дійсності.

    Встановлення сутності злочинної поведінки, як наслідку взаємодії відповідних суб’єктивних та об’єктивних явищ та процесів передбачає необхідність виокремлення складових елементів механізму злочинної поведінки. Основними елементами механізму злочинної поведінки є: 1) умови формування особистості; 2) мотивація; 3) конкретна життєва ситуація; 4) рішення про вчинення злочину; 5) сам процес вчинення злочину (поведінковий акт).

    Як відомо, поведінка людини – це процес, який розгортається як у просторі, так і в часі, і включає не тільки самі дії (бездіяльність), що змінюють зовнішнє середовище, але і психічні явища і процеси, що визначають генезис того чи іншого поведінкового акту. Індивідуальна злочинна поведінка повинна розглядатися з огляду на особливості психіки окремої людини, що проявляються в її темпераменті, характері, пізнавальних процесах, потребах, здібностях тощо, визначаючи індивідуальний характер протікання психічних процесів. Вплив зовнішнього середовища на особистість є опосередкованим через психіку індивіда, особистісні елементи його свідомої і вольової діяльності – психічні процеси і стани, риси характеру, вольові й емоційні якості, ціннісно-нормативні характеристики свідомості, мотиваційну сферу та сферу потреб. Вказане визначає специфіку дослідження умов формування особистості як елементу механізму злочинної поведінки. При цьому вагомого значення в контексті дослідження умов формування особистості набуває дослідження т. з. «життєвого шляху» особистості, який з позиції механізму злочинної поведінки полягає в тому, що в ньому «конденсовані» найбільш важливі життєві ситуації, що здійснили вплив на динаміку розвитку і формування особистості. Життєвий шлях, його становлення та структура залежить від різних екзогенних і ендогенних факторів, що утворюють у своїй сукупності біосоціальне ціле. Останнє і опосередковує глибинну мотивацію злочину та її динаміку. Життєвий шлях багато в чому залежить від певної життєвої позиції особистості, яка обумовлює його сценарій. Особливу значимість у формуванні психіки та особистості людини, які і визначають її подальший життєвий шлях, має період дитинства.

    Об’єктивні соціальні умови формування особистості, до яких відносять спосіб життя і мікросередовище (соціальні групи), є визначальним чинником у формуванні рис характеру, світогляду, навичок та іншого досвіду, які в результаті визначають структуру особистості та її зміст. Отже умови формування особистості через те, що соціальна поведінка індивіда формується в органічному зв’язку із соціальною дійсністю, в значній мірі залежать від існуючих у суспільстві звичаїв, звичок, моралі, духовного рівня, стану освіти тощо.

    Фундаментальною глибинною основою мотивації злочинної поведінки є зміст і структура сфери незадоволених екзистенціальних смисложиттєвих потреб особистості. Неможливість задовольнити або недостатня задоволеність різних потреб людини обумовлює виникнення у неї почуття неповноцінності (винятковості). Відповідно, поряд з актуалізованою необхідністю задоволення відповідної потреби (потреб) у свідомості людини виникає і закріплюється установка на відновлення свого соціального статусу, тобто потреба в ствердженні та (або) самоствердженні. Отже, повна або часткова незадоволеність смисложиттєвих потреб у ствердженні та самоствердженні в поєднанні з особистісними комплексами та індивідуальними біофізіологічними особливостями особистості складають базову основу мотиваційної сфери злочинної поведінки. Специфіка несвідомого аспекту мотиву злочинної поведінки полягає в злочинній дії, що заміщує та задовольняє потреби в ствердженні та самоствердженні особистості злочинця через механізм психічної і соціальної компенсації.

    Основними факторами мотивації вчинення більшості злочинів є яскраво виражене спотворене самолюбство, а також егоїстичні і аномально-честолюбні потреби, інтереси і схильності злочинця, інтегровані в його життєвий стиль особистості, що характеризується аналогічними життєвими установками і цінностями. Фундаментальною ж основою мотиву злочинної поведінки є домінуюча пристрасть як центральна полікомпонентна складова особистості злочинця, опосередкована її життєвим стилем і актуальним емоційним станом (ситуативно-детермінованими почуттями та емоціями).

    Мотив вчинення злочину полісистемно представлений в цілісній інтегративній структурі біологічних, психофізіологічних, психічних, соціальних і духовних складових особистості злочинця, які відбиваються крізь призму об’єктивних і суб’єктивних факторів (конкретна життєва ситуація вчинення злочину і особливості особистості та поведінки жертви (які за наявності жертви злочину є невід’ємним елементом в структурі мотивації поведінкового акту).

    Мотивація вчинення злочинів – це опосередкований складною сукупністю біосоціальних факторів процес актуалізації обумовленої домінуючою пристрастю та реалізованої в зовнішній сприятливій для її вираження конкретній життєвій ситуації, внутрішньої готовності (психічної схильності) до вчинення злочинного діяння.

    Кожна конкретна життєва ситуація має об’єктивний зміст (який визначається тим (фактичними явищами, процесами та подіями), що відбувається в даний час у даному конкретному місці у дійсності) та суб’єктивне значення (яке залежить від того, наскільки дана ситуація важлива з точки зору потреб, інтересів, життєвих планів та цілей конкретної особистості). Суб’єктивізм оцінки конкретної життєвої ситуації пов’язаний з індивідуальними особливостями особи, раніше набутого нею досвіду, звичок, до соціальної спрямованості особи, які нерідко обумовлюють дефекти сприйняття зовнішнього середовища. Критичною точкою в мотивації злочинної поведінки є сприятлива, з точки зору реалізації психічної готовності (схильності) до вчинення злочинного діяння, конкретна життєва ситуація його вчинення. Відповідна «сприятливість» життєвої ситуації полягає в ідеальності поєднання в ній взаємодіючих об’єктивних і суб’єктивних факторів дійсності, в результаті чого дана ситуація у своїй конкретиці є єдиною і достатньою причиною вчинення конкретного злочину.

    Усі конкретні життєві ситуації вчинення злочинів умовно можна поділити на три види. Специфіка ситуацій першого виду обумовлена актуалізацією у злочинця певної домінуючої пристрасті і відповідних їй психічних та емоційних станів зі спрямуванням злочинної поведінки на об’єкт посягання (за відсутності безпосередньої жертви злочину та ситуативної взаємодії з нею). Специфіка ситуацій другого виду полягає в ситуативній взаємодії злочинця і жертви, де поведінка першого і другого суб’єкта обумовлена актуалізацією у них певної домінуючої пристрасті і відповідних їй психічних та емоційних станів. Особливість ситуацій третього виду полягає в актуалізації пристрасті у злочинця і недиференційованості мотиваційної сфери особистості жертви злочину, що вказує на необхідність ретельного вивчення її життєвих установок і цілісного життєвого стилю.

    Рішення про вчинення злочину займає особливе місце в структурі механізму злочинної поведінки через прогностичну і спонукальну функції, що визначальним чином впливають на обрану модель поведінки. Рішення в той чи іншій мірі властиве будь-якому акту поведінки людини, передує йому. Рішення про вчинення злочину необхідно розглядати як процес та результат здійснення інтелектуально-вольового акту, що виражає готовність особи вчинити конкретний злочин. Вказаний процес охоплює усвідомлення, виділення, оцінку і порівняння різних об’єктивних та суб’єктивних факторів, що визначають побудову та вибір різних моделей злочинної поведінки, з огляду на можливість їх реалізації в конкретній життєвій ситуації та настання можливих наслідків. Процес прийняття рішення і саме рішення про вчинення злочину характеризується насамперед тим, що особа, усвідомлюючи актуальні потреби, і обирає злочинний спосіб їх задоволення, тобто приймає рішення реалізацію певної моделі поведінки, враховуючи можливість заподіяння іншій людині або суспільству шкоди.

    У зв’язку зі складністю процесу прийняття рішення про вчинення злочину в кримінології традиційно виокремлюють наступні його стадії: 1) підготовча (переробка інформації; розробка варіантів поведінки; порівняння їх з навколишнім оточенням і реальними можливостями; оцінка варіантів); 2) основна (вибір одного з варіантів поведінки; вибір окремих додаткових елементів рішення; пошуки виправдання обраного варіанту поведінки); 3) контрольний етап (оцінка рішення в ході дозлочинної діяльності, в момент вчинення злочину; коректування рішення – відмова, зміна, прийняття додаткових або нових рішень).

    Процес вчинення злочину за своїм змістом передбачає реалізацію прийнятого рішення – безпосереднє вчинення злочину, коли відповідний поведінковий акт особи реалізований зовні набуває юридичної значимості (враховуючи усі стадії вчинення злочину та форми співучасті). Процес вчинення злочину може бути розгорнутим чи скороченим (згорнутим). Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої. На поведінку особи при реалізації прийнятого рішення щодо вчинення конкретного злочину вирішальним чином може впливати конкретна життєва ситуація: оцінивши її, особа може змінити план дій (час, місце, спосіб та ін.), відкласти вчинення злочину, відмовитися від його продовження тощо. Найбільш простим варіантом в даному випадку є фактичне виконання діяння, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним – злочин, що складається з деяких діянь, котрі призвели до одного чи кількох наслідків, або низки діянь, об’єднаних єдиним злочинним умислом. Процес вчинення злочину може мати також форму триваючого злочину.

Є. Гладкова