МЕТОДОЛОГІЯ НАУКИ КРИМІНОЛОГІЇ

    Вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання фактів, явищ, закономірностей і механізмів, які відносяться до предмету науки.

    Наукове дослідження неможливе без застосування наукових методів, наукових критеріїв оцінки досліджуваних матеріалів, процесів, явищ, різного роду факторів. Методологію складає сукупність загальнонаукових принципів, методів, способів і прийомів та інших шляхів пошуку наукового знання.

    Базовими постулатами кримінологічних досліджень є наступні положення:

    1. Злочинність – це складне соціальне явище. Кримінологія – наука багатокомпонентна, об’єднує в собі юридичний, соціологічний, психологічний, математичний та інші підходи вивчення негативних соціальних явищ. Поведінка людини в суспільстві розглядається в єдності об’єктивних (негативні явища) і суб’єктивних (риси характеру особистості, яка вчинила злочин, що в свою чергу сформовані внаслідок об’єктивних умов) чинників. Тому аналізуючи злочинність, застосовують методи соціології, психології та інших наук.

    2. Злочинність досліджується у взаємодії та взаємозалежності з соціальними, політичними, економічними, духовними, культурними та іншими сферами життя суспільства. Вона особливо обумовлена негативними соціальними явищами, які називаються фоновими для злочинності: проституція, алкоголізм, наркоманія, вчинення адміністративних правопорушень, цивільно-правових деліктів тощо.

    3. Дослідження таких складових предмету кримінології як злочинність, окремий злочин, їх детермінація повинно проводитись з урахуванням їх руху, постійних змін. Тобто досліджувати слід минуле, сьогодення та прогнозувати  їх майбутній стан.

    4. Злочинність є постійно змінюваним явищем. Способи та прийоми вчинення злочинів удосконалюються із розвитком науки і техніки. В розвитку злочинності спостерігається тенденція до її організованого характеру та вузької спеціалізації, що потребує постійної зміни відповідних форм і методів протидії, постійного їх удосконалення.

    5. Злочинність – це не проста сукупність злочинів, а складна система, складові частини якої постійно взаємодіють між собою. Це обумовлює комплексний підхід до розробки заходів попередження як окремих видів злочинності, так і злочинності в цілому.

    6. Кримінологічне пізнання органічно включає у зміст самого знання суб’єктивний момент, що привноситься не тільки і навіть не стільки дослідником, скільки самим об’єктом наукового пізнання. Людський фактор пояснює відому прихильність багатьох смислових значень і формулювань науки до конкретних історичних умов, що не може не позначитися на істинності самого знання. Системи людських зв’язків складні, тому точний опис зворотних зв’язків ускладнений необхідністю врахування таких етапів, як переробка інформації, прийняття рішень і т. д., розгортання яких серйозно видозмінює ситуацію, роблячи її важко планованою і важко передбачуваною.

    7. Динамізм суспільної дійсності робить спектр наукової інтерпретації досить широким, що істотно ускладнює алгоритмізацію і формалізацію кримінологічних досліджень. Існують об’єктивні перепони створення подібних моделей кримінологічних явищ, що є наслідком неадекватності мови математичних теорій тим виключно складним суспільним процесам, які лежать в основі організації та здійснення антикриміногенного впливу. Тому не можна говорити про математизацію науки кримінології в цілому. Можна говорити лише про математизацію окремих її вчень. Ступінь математизації і тісно пов’язаної з нею комп’ютеризації знань залежить від багатьох факторів, у тому числі і від перебудови історично сформованих в науці уявлень, а також від рівня технічної бази для апробації отриманих теоретичних знань, їх стандартизації до практичних потреб кримінологічного дослідження.

    8. Кримінологічне дослідження прагне до виключення несуттєвих, випадкових ознак свого об’єкта. Те, що залишається – є феноменологічним залишком, абсолютною сутністю, тобто інваріантним описом результату пізнання. Таким чином, інфільтрується максимальна кількість суб’єктивних нашарувань на понятті, що часто стають результатом термінологічної «засміченості» сучасної кримінологічної науки, та невідворотними процесами суб’єктивізації наукового пошуку. Відтак, кристалізується поняття у спосіб, що дозволяє нівелювати значення несуттєвих ознак, підкресливши суттєві, і таким чином, наблизитись до розуміння феномену – будь-то злочин, злочинність чи особистість злочинця – розмежувавши та, водночас, пов’язавши їх зовнішні прояви і сутнісні ознаки.

    Методологія кримінологічного дослідження дозволяє чітко визначити його межі та можливості використання відповідних результатів для подальшого розвитку теоретичних положень та удосконалення практики протидії злочинності. Вона робить можливим правильно оцінити злочинність, пізнати її детермінанти, дослідити злочини та осіб, що їх вчинили, правильно визначити шляхи запобігання. Застосування методології виключає спрощений підхід до проблеми взаємозв’язків (внутрішніх і зовнішніх) та однозначне пояснення показників злочинності. Отримані таким чином нові знання є об’єктивними, висновки обґрунтованими, що дозволяє запропонувати певні рекомендації та прийняти необхідні рішення.

О. Олишевский