НЕОСУДНІСТЬ (від лат. – impossibilitas facti – нездатність особи, яка вилучає її з дії закону)

    Термін, яким визначається передбачена КК обставина, яка є фіксованим показником неможливості особи, під час вчинення суспільно небезпечного діяння, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними через хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хворобливий стан психіки, що виключає наявність суб’єкта злочину і кримінальну відповідальність особи за вчинене. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

    Хронічне психічне захворювання – кримінально-правовий та судово-психіатричний термін, яким охоплено групу психічних захворювань, які характеризуються тривалим перебігом і тенденцією до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках у хворих спостерігаються періоди тимчасового покращення стану, так звані ремісії, але такі стани не означають видужання. Хронічні психічні хвороби призводять до глибоких та стійких змін особистості хворого (дефект психіки) і є практично невиліковними. В цю групу психічних розладів відносять шизофренію, епілепсію, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз, епідемічний енцефаліт, артеріосклероз, старечий психоз та ін.

    Тимчасовий розлад психічної діяльності – кримінально-правовий та судово-психіатричний термін, яким охоплено групу психічних захворювань, які характеризуються стрімким розвитком, тривають короткий період часу та закінчуються повним видужанням. До таких розладів, як правило, відносять гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при дизентерії, тифі, холері тощо), реактивні стани (тимчасові розлади психічної діяльності під впливом тяжких душевних потрясінь) та виключні стани, що викликають запаморочення свідомості на короткий строк (патологічне сп’яніння, патологічні просоночні стани, патологічний афект тощо).

    Недоумство (слабоумство) – кримінально-правовий та судово-психіатричний термін, яким охоплено групу психічних захворювань, які характеризуються неповноцінністю розумової діяльності, що виражається в нездатності або вкрай обмеженій здатності до аналітичної і особливо синтетичної розумової діяльності, різка перевага конкретного мислення над абстрактним, відсутність або недостатність цілеспрямованості в розумових актах, часта дефектність не тільки форми, а й змістовного значення мовлення, слабкість критичної оцінки власного стану та оточуючого середовища. Виділяють слабоумство вроджене або придбане у ранньому віці (до 2-3 років) – олігофренія та придбане внаслідок перебігу психічного захворювання – деменція. Самостійне судово-психіатричне та кримінально-правове значення, як правило, має лише олігофренія, деменція розглядається нерозривно з психічним захворюванням. Причиною олігофренії можуть бути менінгіти, енцефаліти, травми черепу, перенесені під час пологів або у післяпологовий період, захворювання перенесені матір’ю під час вагітності тощо. Олігофренія, в залежності від тяжкості, глибини ураження розумової діяльності, умовно поділяється на три групи (ступеня): ідіотія (найбільш важкий ступінь олігофренії), імбецильність (середній) та дебільність (найбільш легкий ступінь).

    Інший хворобливий стан психіки - кримінально-правовий та судово-психіатричний термін, яким характеризуються стани, що, як правило, супроводжуються різними тимчасовими порушеннями психіки, що не є хронічними або тимчасовими психічними розладами, але по своїм психопатологічним ознакам і властивостям, в залежності від протікання хвороби, можуть бути прирівнені до них. Такими захворюванням частіш за все є: важкі форми психопатій, що характеризуються природженими або придбаними глибокими розладами емоційно-вольової сфери особистості при загальному збереженні інтелекту; різні психічні розлади після перенесених важких інфекційних захворювань (при висипному або черевному тифі); нервово-психічні розлади у наркоманів в період наркотичного голодування; психічні зміни особистості, пов’язані з глухонімотою або повною сліпотою і т. ін.

А. Васильєв