ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ВІД ОБЛІКУ

    Діяльність, спрямована на штучне зниження рівня злочинності шляхом недопущення уповноваженими особами відображення інформації про злочини у кримінально-правовій статистиці.

    Фактори, що детермінують приховування злочинів від обліку можна поділити на дві окремі групи. Першу групу складають фактори, пов’язані з сумлінністю виконання своїх службових обов’язків окремими працівниками. Ці фактори в цілому співпадають з тими, що детермінують латентність як суміжний стан, у випадку сполучення їх з прагненням працівника не докладаючи особливих зусиль, що вимагає до того ж високих професійних якостей, виконати покладений на нього обсяг роботи, поліпшити показники, одержати винагороду, просування по службі тощо. Другу групу складають фактори, пов’язані з недоліками діяльності правоохоронних органів країни в цілому. Це фактори, пов’язані з недосконалістю існуючої на сьогодні системою критеріїв оцінки діяльності правоохоронних органів (коли вихідною точкою при оцінці результатів діяльності правоохоронних залишаються зміни динаміки й структури злочинності, тобто відсотки реєстрації та розкриття злочинів), а також фактори, пов’язані з негативним бюрократичними рисами функціонування останніх, зокрема з авторитаризмом процесу управління та протидією зовнішньому соціальному контролю.

    Латентизація злочинності шляхом маніпулювання статистичними даними щодо рівня та стану злочинності в країні через масове, системне, на рівні держави приховування злочинів від обліку з боку правоохоронних органів відбувається тоді, коли останні, як бюрократична система, керуючись такими показниками ефективності як кількість зареєстрованих злочинів та рівень їх розкриття, через зниження спроможності (фактичних можливостей, їх меж, внаслідок зниження кадрового, ресурсного потенціалу, довіри населення тощо) розслідувати (обробляти відповідну інформацію та приймати рішення) зареєстровані злочини, вимушені штучно «регулювати» рівень злочинності у країні з метою самозбереження правоохоронної системи. При цьому в кінцевому підсумку безпосередніми виконавцями реєструється така кількість злочинів, розкриття якої вони спроможні практично (з урахуванням запланованого відсотка розкриття) забезпечити. Завдяки цьому демонструється не лише позитивна динаміка ефективності та успішності роботи правоохоронної системи, але й спроможність держави контролювати (хоча б протистояти їй) злочинність в країні (хоча б за допомогою репресивних методів).

    Приховування злочинів від обліку в основному відбувається шляхом відмови в прийомі і розгляді заяв і повідомлень про злочини та винесення необґрунтованих постанов про відмову у порушенні кримінальної справи за мотивами відсутності події або складу злочину. Також приховування злочинів від обліку можливе за допомогою декількох типових прийомів: 1) формалізм і бездіяльність у роботі з заявами (при явному факті вчинення злочинів кримінальні справи взагалі або в день їх скоєння не порушуються, матеріали по них передаються оперативним службам, що призводить до зволікання з розслідуванням тощо); 2) завідомо неправильна правова оцінка події, наприклад, як такої, що не має ознак складу злочину, або як правопорушення; 3) тенденційна підготовка матеріалів дослідчої перевірки по факту події (спонукання жертви та свідків до дачі відповідних свідчень; не логічне та вибіркове отримання пояснень по факту події тощо); 4) втрата об’єктивних даних, що свідчать про вчинення злочину; 5) підтасування фактів (підміни, спотворення результати експертиз тощо); 6) маніпуляції при кваліфікації події (особливо це стосується зловживання кваліфікацією з метою зняття з обліку «контрольного» злочину) тощо.

К. Юртаєва