ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

    Заходи кримінально-правового впливу, що полягають у наданні амбулаторної психіатричної допомоги або поміщенні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК або злочину, в спеціальний лікувальний заклад. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є психіатричне лікування, що спрямовано на відновлення або зміцнення психічного здоров’я особи для виключення можливості (запобігання) вчинення нею нового суспільно небезпечного діяння, небезпеки заподіяння шкоди для себе або інших осіб, можливості заподіяння іншої істотної шкоди.

    Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Вказані заходи не є покаранням, оскільки вони мають іншу юридичну природу та позбавлені властивостей покарання (застосування примусових заходів медичного характеру хоча і передбачено нормами кримінального законодавства, за своїм змістом вони мають медичний характер та не несуть негативної оцінки), водночас примусові заходи медичного характеру не є видом звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від покарання та його відбування.

    Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. До психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути за рішенням суду госпіталізована психічно хвора особа, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку. Обов’язковими умовами перебування психічно хворих у психіатричному закладі із звичайним наглядом є ізоляція цих осіб від інших психічно хворих, що забезпечується шляхом зачинення відділення або палати пацієнта, а також обмеження пересування: можливість прогулянок тільки на території психіатричного закладу. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. У психіатричному закладі з посиленим наглядом для хворих осіб встановлено наступні обмеження: місця для прогулянок ізольовані від інших відділень, технічно зміцнені та обладнані засобами охоронної сигналізації; побачення проводяться у спеціально обладнаному приміщенні і в присутності медичного персоналу; хворі можуть користуватись особистими речами та предметами особистої гігієни, окрім тих, що можуть бути застосовані для заподіяння фізичної шкоди собі або оточенню та ін. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Психічнохворі, які перебувають у лікарні із суворим наглядом, мають право на побачення за своїм бажанням або бажанням законного представника в присутності медичного персоналу і контролера відділу охорони лікарні в спеціально обладнаному для цього приміщенні; вихід хворих за межі лікарні із суворим наглядом не дозволяється; на території лікарні діє контрольно-пропускна система та охорона силами відділу охорони лікарні. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охорону такого психіатричного закладу, але й нагляд за поведінкою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.

    Примусові заходи медичного характеру застосовуються без вказівки на тривалість перебування у психіатричних закладах: лікування повинно продовжуватися до видужання або істотної зміни ступеня тяжкості захворювання, коли особа перестає бути небезпечною для себе або інших осіб. Питання продовження, заміни або взагалі припинені застосування примусових заходів медичного характеру вирішуються виключно судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок надається на основі обов’язкового, що проводиться не рідше одного разу на 6 місяців, огляду особи, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру. Подовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. У разі зміни психічного стану особи на краще, припиняючи застосування примусових заходів медичного характеру, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, яка вчинила злочин (злочини) у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку, вона підлягає покаранню на загальних засадах, а особи, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, то вона може підлягати подальшому відбуванню покарання.

А. Васильєв