доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України, член-кореспондент Національної академії правових наук України (Інститут законодавства Верховної Ради України)

    Народився 9 серпня 1951 р. у м. Макіївці Донецької області. Закінчивши середню школу із золотою медаллю, поступив на навчання на юр. факультет Ростовського держ. ун-ту, де в 1972 р. отримав диплом з відзнакою. В 1973-1975 рр. працював у Північно-Кавказькому наук. центрі вищої школи інженером, а згодом – молодшим наук. співробітником. У 1975-1977 рр. навчався в аспірантурі Ростовського ун-ту, в 1978 р. викладав на юр. факультеті. Після захисту канд. дис. «Політ. поліція Рос. імперії в 1880-1904 рр.» був запрошений до Харківського юр. інституту, де працював з 1979 до 1992 рр. на посадах старшого викладача, доцента кафедри історії держави і права, декана вечірнього факультету. В 1991 р. захистив докторську дис. «Каральний апарат самодержавства на Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.».

    В 1992-2008 рр. проходив службу в органах внутр. справ України. Генерал-майор міліції. Був одним із організаторів відомчої системи освіти і науки МВС незал. України. Багато років працював проректором з наук. роботи, першим проректором Ун-ту внутр. справ (до 1994 р. – Харківський інститут внутр. справ). В 2003–2005 рр. – ректор Нац. ун-ту внутр. справ. З листопада 2005 р. по червень 2006 р. був заступником начальника Департаменту роботи з персоналом – начальником управління освіти і науки МВС України. В 2006 – 2008 рр. – організатор і перший начальник Держ. наук.-дослідного інституту МВС України. З липня 2008 до серпня 2011 рр. працював в апараті Ради нац. безпеки і оборони України – очолював департамент з питань д-ті правоох. органів. В 2014-2015 рр. працював у Нац. академії прокуратури України. З жовтня 2015 р. – головний наук. співробітник Інституту зак-ва Верховної Ради України. Держ. службовець ІІІ рангу.

    Заслужений юрист України (1996 р.). Нагороджений: орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004 р.), Грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2010 р.), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004 р.), багатьма відомчими відзнаками правоох. органів України, Польщі, Росії, Молдови. Лауреат Премії ім. Ярослава Мудрого («За кращий підручник з юриспруденції»). Почесний доктор Харківського нац. ун-ту внутр. справ. Чл.-кор.  Нац. академії прав. наук України (2002 р.). Президент Міжнар. асоціації істориків права. Віце-президент Укр. секції Міжнар. поліц. асоціації.

    Автор близько 300 наук. праць. Серед широкого кола питань, які досліджує О.Н. Ярмиш, помітне місце посідають проблеми прав. регулювання забезпечення нац. безпеки, протидії та запобігання злоч-ті, реформування правоох. органів, еф-ті антикоруп. політики. Брав активну участь у створенні Кримін. асоціації України, в 2004-2011 рр. був її віце-президентом. Очолював роботу наук. колективів по виконанню низки міжнар. проектів: з вивчення соціокульт. механізму розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі; з дослідження особливостей орг. злоч. груп; з опрацювання моделі поліц. д-ті, заснованої на підтримці населення. В якості заступника керівника робочої групи брав безпосередню участь у підготовці рішення РНБО України «Про стан злоч-ті в країні та координацію д-ті органів держ. влади у протидії злочинам та корупції» від 11 вересня 2009 р.

    Член редакційних колегій часописів: «Вісник Харківського нац. ун-ту внутр. справ», «Вісник Кримін. асоціації України», «Вісник Нац. академії прокуратури України», «Наук. записки Інституту зак-ва Верховної Ради України», «Наука і правоохорона», «Наше право» та ін.