Процес спричинення, обумовлення чи реалізації іншого зв’язку певного явища, процесу чи їх сукупності із появою, відтворенням, зміною злочинності або окремим злочином. Криміногенна детермінація, таким чином, визначає залежність злочинності від визначених явищ, процесів. Охарактеризувати детермінацію злочинності (окремого її виду чи злочину) означає визначити набір факторів, з якими вона пов’язана та з’ясувати їх роль, вид зв’язку у механізмі появи, відтворення, зміни злочинності. Найбільш визнаною методологічною основою розуміння та дослідження криміногенної детермінації виступає діалектичний детермінізм. Його застосування до потреб дослідження соціальної сфери детермінації виходить з наступних теоретичних передумов:

    1) постулювання двостороннього характеру соціальних взаємодій.  Соціальні інститути, взаємодіючи між собою, детермінують наявність, відтворення та зміни соціальних утворень третього порядку, в тому числі злочинності. У свою чергу, злочинність (як явище похідне в суспільній природі) впливає на соціальні інститути, зумовлюючи зміни в них, а іноді і появу нових. Зокрема, мова йде про інститути кримінально-правової нормотворчості та правореалізації: зміни в соціальних умовах життя ведуть до «пристосування» до них злочинності та, відповідно, реакції держави у вигляді прийняття, зміни, доповнень чи скасування тих чи інших норм КК України, а також інших нормативно-правових актів.

    2) визнання відсутності жорстких зв’язків між взаємодіючими елементами. Порівняно з природничою сферою, сфера соціальна володіє низкою специфічних ознак, обумовлених ірраціональністю головного суб’єкта – людини. Проміжним елементом у процесі детермінації виступає категорія відображення психікою оточуючих людину умов. Дана обставина дозволяє лише в обмеженому вигляді застосовувати закон збереження речовини і енергії для соціальних систем. Двосторонні зв’язки між злочинністю та тими чи іншими соціальними інститутами завжди мають в деякій мірі невизначений, складно прогнозований характер.

    3) врахування історичної обумовленості характеру та результату взаємодії. Принцип історизму є невід’ємною методологічною складовою соціального детермінізму. Він забезпечує урахування умов життєдіяльності конкретного суспільства та окремих інститутів, злочинності у їх ретроспективі. Це дає змогу вести мову про існування особливого національного (визначеного специфічною історико-політичною ретроспективою) детермінаційного комплексу сучасної злочинності взагалі й в Україні, зокрема;

    4) визнання багатоманітності зв’язків між процесами та явищами. В науці їх виділяють більше тридцяти видів, серед яких причинний, обумовлюючий, функціональний, статистичний, кореляційний, зв’язок станів та інші.

Ю. Орлов

    Будь-які носії необхідної для протидії злочинності соціальної інформації, яку можна отримати за допомогою наукових методів пізнання, про кількісно-якісні характеристики злочинності, супутні їй фактори, напрями та форми протидії. За носіями інформації можна виділити два види джерел кримінологічної інформації: особистісні та документальні. Особистісні джерела кримінологічної інформації – це особи, факти свідомості або діяльність яких за допомогою наукових методів пізнання можуть бути використані для отримання інформації, необхідної для протидії злочинності. Документальні джерела кримінологічної інформації – це утворені в ході цілеспрямованої людської діяльності матеріальні носії спеціальним способом зафіксованої в них інформації, необхідної для протидії злочинності, які дозволяють отримувати, використовувати, зберігати та передавати цю інформацію у часі та просторі.

    До особистісних джерел первинної кримінологічної інформації відносяться: а) особи, які вчинюють злочини або займаються злочинною діяльністю; б) жертви злочинів; в) свідки злочинів; г) учасники кримінального судочинства (підозрювані, обвинувачені, підсудні, засуджені, їх захисники, потерпілі та цивільні позивачі, їх представники); ґ) інша частина населення країни чи окремі соціальні спільноти, які не відносяться до попередніх категорій.

    Особистісним джерелом переробленої кримінологічної інформації виступають експерти. У першу чергу, до них відносяться суб’єкти, які на професійній основі здійснюють протидію злочинності, а також журналісти, які висвітлюють прояви злочинності.

    Документальні джерела непереробленої кримінологічної інформації: а) картки первинного обліку злочинів та осіб, які їх вчинили; б) кримінальні справи; в) матеріали дослідчих перевірок; г) матеріали адміністративного та дисциплінарного провадження, здійснюваного державними органами, визначеними главою 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме адміністративними комісіями при виконавчих органах міських рад, органами внутрішніх справ, місцевими судами тощо; ґ) матеріали прокурорських перевірок за додержанням і застосуванням законів (ст. 19 Закону України «Про прокуратуру»); д) матеріали засобів масової інформації про конкретні протиправні факти; є) спеціальні документи кримінологічних (соціологічних) досліджень (анкети, протоколи спостереження, експерименту); ж) плани роботи суб’єктів протидії злочинів за звітний період; з) плани роботи та інформаційно-аналітичні матеріали органів державної влади та місцевого самоврядування з питань протидії злочинності чи окремих її видів за звітний період (зокрема, рішення Координаційних рад з гендерної політики, протидії торгівлі людьми та насильству в сім'ї при відділах зі справ молоді і спорту районних/обласних державних адміністрацій чи районних (міських, обласних) рад, Координаційних рад з профілактики поширення наркотиків та наркозлочинності при районних/обласних державних адміністраціях чи районних (міських, обласних) радах, рішення колегій, апаратних нарад, сесій районних обласних держадміністрацій та міськвиконкомів районних (міських, обласних рад); і) особові справи засуджених; к) матеріали оперативно-розшукової діяльності про конкретні факти, що документуються; л) плани соціально-економічного розвитку регіонів та галузей економіки.

    Документальні джерела переробленої кримінологічної інформації: а) кримінальна статистика, у т. ч. зарубіжних країн, а саме звіти правоохоронних органів та судів;  б) криміналістичні та інші обліки органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, Державної судової адміністрації України, а також міжнародних організацій (Інтерполу, Європолу, Міждержавний інформаційний банк країн СНД); в) звіти органів прокуратури та інших контролюючих органів про здійснені перевірки та їх результати; г) інформаційно-аналітичні матеріали, звіти органів державної влади з питань боротьби зі злочинністю, корупцією, а також соціально-економічного розвитку держави; ґ) матеріали в ЗМІ, що містять елементи кримінологічної характеристики злочинності чи окремих її видів; д) звіти про результати емпіричних досліджень (кримінологічних чи соціологічних) з проблем укріплення правопорядку, боротьби зі злочинністю; є) статистика  про соціально-демографічні, соціально-економічні явища; ж) статистика про супутні фактори (адміністративних та дисциплінарних правопорушень та осіб, які їх вчинили; кількості осіб, що обліковуються наркологічними, психоневрологічними диспансерами тощо); з) законні та підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують боротьбу зі злочинністю, а також інші суспільні відносини, зміст яких створює або нейтралізує чи послаблює умови для вчинення злочинів у цих сферах; і) наукова література з правових, соціологічних, психологічних і педагогічних проблем, що стосуються злочинності.

Д. Кондратов

    Метод, що полягає у дослідженні змісту документів в контексті теоретичних завдань. Під документом як джерелом кримінологічної інформації розуміється створений людиною предмет, який є носієм певної інформації. Документом може бути офіційний документ: статистичні обліки, кримінальні провадження (справи), заяви про вчинення злочинів та рішення по них, скарги, матеріали контролюючих органів, бюро судово-медичних експертиз тощо. Документи як носії кримінологічної інформації можуть бути і неофіційними – матеріли засобів масової інформації, неофіційні папери (записи, листи, книжки, рукописи) тощо.

    Особливістю цього наукового методу є той факт, що інформація, яка міститься в документах зібрана з іншою метою, а не з метою здійснення кримінологічного дослідження певної проблеми. Дослідник не може на власний розсуд змінювати, доповнювати інформацію, яка міститься у них.

    Для вивчення документів розробляються відповідні програми. Результати дослідження аналізуються та обробляються, на підставі чого робляться висновки про існування певних закономірностей злочинності, окремих злочинів, їх причин та умов, особливостей особистості злочинця тощо.

Виділяються два основних способи вивчення, аналізу та обробки інформації, яка отримана з документів: традиційний (класичний) та формалізований (контент-аналіз).

    Традиційний аналіз полягає в огляді документу (зовнішнє дослідження), вивченні його змісту (внутрішнє дослідження) та інтерпретації. Метою зовнішнього дослідження є встановлення виду документу, часу та місця його появи, авторство та мета створення, надійності документу, його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізу документу.

    Формалізований (контент-аналіз) – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Аналіз документу здійснюється за заздалегідь розробленою програмою. Його сутність полягає у з’ясуванні змістових одиниць, які можна однозначно фіксувати та перекладати у кількісні показники (цифри). Змістові одиниці відображають провідну ідею тексту. Ними можуть бути окремі поняття, явища, події, імена людей тощо. Кількісна оцінка здійснюється за допомогою одиниць обчислювання. Як одиниці обчислювання використовують частоту з’явлення ознак у тексті, обсяг тексту, який містить одиницю.

    Даний підхід застосовується при наявності великого об’єму інформації, коли потрібна точність та об’єктивність аналізу. Так, наприклад, аналізуються матеріали преси щодо фактів корупції та отримання неправомірної вигоди в органах державної влади та місцевого самоврядування. Ці матеріали відповідним чином групуються, здійснюється їх аналіз та робляться відповідні висновки. Даний підхід дозволяє мінімізувати суб’єктивізм при дослідженні, оскільки інтерпретація документа (документів) повністю залежить від тих настанов, з якими кримінолог підходить до опрацювання матеріалу.

    Обмеженість формалізованого аналізу полягає в тому, що не всю різноманітність змісту тексту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Тому традиційний та формалізований аналізи доповнюють і компенсують недоліки один одного.

М. Фіалка