Протиправний енергетичний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або вплив на її психіку шляхом  інформаційного впливу, що вчиняється всупереч або поза її волі, здатне заподіяти смерть, фізичну або психічну травму (шкоду), а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини.

    Виходячи з принципу законності насильницьке діяння, як форма злочинної поведінки, повинне відповідати ознакам злочину, передбаченим у ч. 1 ст. 11 КК України, тобто бути суспільно небезпечним, винним і передбаченим КК України. Саме передбачення того чи іншого насильницького діяння КК України дає можливість відмежовувати кримінальне насильство від легітимного насильства (виховного примусу, законного покарання, заподіяння шкоди за обставин, що виключають злочинність діяння тощо) та інших незлочинних деліквентних форм насильства.

    Відповідно до сутності насильства та його зовнішнього прояву можна виокремити дві форми прояву кримінального насильства: фізичне (енергетичне) та психічне (інформаційне). Такий підхід обумовлюється, насамперед, предметом впливу. Предмет насильницького впливу – людина – як жива система, як відомо,  є  єдністю двох взаємодіючих, але якісно різних підструктур – надбіологічної, яка забезпечує її соціальну сутність і біологічної, що є передумовою її соціального існування, тобто являє собою нерозривну єдність фізичного та духовного, біологічного та соціального. Існування людини представлене насамперед функціонуванням і розвитком живого організму найвищого порядку. У цьому складається біологічна сутність людини. Організм є біологічною основою людини, складає його матеріальну організацію. Заподіяння фізичної шкоди іншій людині досягається саме за допомогою насильницького впливу на його організм. Однак, життя людини не зводиться лише до біологічної сторони її існування, але і неможливе поза нею. Як живий організм людина  є природною істотою, що підпорядковується біологічним закономірностям і має особливий елемент – психіку (поняття якої охоплює весь спектр психічних явищ: свідомість і несвідоме, волю, емоції, психічні стани тощо). Психіка, хоча і являє собою одну з важливих функцій людського організму, проте не є фізіологічною. Факт можливості психічно впливати на людину на певній відстані доводить, що границі індивіда не обмежуються фізичними розмірами його тіла, а включають у свою сферу також психічні явища, які предметом фізичного насильства бути не можуть, отже психіка є предметом психічного насильства.

    Фізичне (енергетичне) насильство. Організм як біологічний субстрат людини складається з окремих приватних структур – органів, тканин і тканинних елементів, об’єднаних у єдине ціле. Орган (більш-менш відособлена частина біологічної системи, що має самостійне функціональне значення в організмі) і тканина (сукупність кліток і міжклітинної речовини, об’єднана єдністю походження і функцій) є найбільш загальними елементами структури організму людини і складають самостійний рівень організації живої матерії. Таким чином, предметом впливу при фізичному насильстві є структурні елементи організму людини (органи і тканини, їхні фізіологічні функції). З зовнішньої сторони фізичне насильство являє собою енергетичний вплив на органи і тканини (їхні фізіологічні функції). Посягання на життєві властивості або функції організму людини полягає в енергетичному впливі на обмін речовин та енергії організму з навколишнім середовищем і в середині  самого організму, на рух, контрольно-регуляторну функцію, що здійснюється нервовою системою та на інші фізіологічні функції. При енергетичному впливі процес шкідливих змін у предметі впливу носить чисто матеріальний характер і пов’язаний з переносом фізичної енергії (механічної, хімічної, теплової, ядерної та ін.). Енергетичний вплив можливий шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища. Залежно від цього енергетичний вплив може бути класифікований на механічний (включає заподіяння фізичної шкоди внаслідок дії кінетичної енергії якого-небудь предмета), фізичний (включає дію високих і низьких температур, ушкодження електричним струмом, вплив різними видами променистої енергії, дія підвищеного і зниженого барометричного тиску), хімічний (досягається шляхом використання різних отрутних та сильнодіючих речовин у рідкому, твердому або газоподібному стані) і біологічний (полягає у зараженні  різного роду патогенними мікробами, бактеріальними токсинами, що викликають хворобливі стани організму). Дія зазначених факторів можлива за допомогою впливу на зовнішні покрови організму або внутрішні органи (їх функції).

    Психічне (інформаційне) насильство. Психіка як особлива якість, властива людині, заснована на вищій нервовій діяльності і що виражається в здатності внутрішнього відображення дійсності у відчуттях, сприйняттях, почуттях, мисленні та волі. Будучи продуктом життєдіяльності суб’єкта, психіка, опосередковуючи її, виконує функцію орієнтації, керування нею. Вищим ступенем розвитку психіки є людська свідомість. З огляду на те, що одним з основних теоретичних принципів психології є визнання обумовленості психічних явищ матеріальною дійсністю здійснення психічного впливу можливо за допомогою різних факторів зовнішнього середовища і складає зміст психічного насильства. Оскільки людина пов’язана з навколишнім середовищем численними інформаційними зв’язками, що здебільшого встановлюються на рівні підсвідомісті людини, основним елементом психічного насильства справедливо може вважатися інформація. Спосіб впливу на психіку за допомогою інформації зазвичай полягає у передачі  сигнальної та значимої для адресата інформації, здатної вплинути на його психічний стан або психічні процеси. Зазначений спосіб, як  вказують фахівці, виражається у виді інформаційного процесу – повного циклу переробки інформації, включаючи трансляцію, сприйняття, перетворення і збереження сигналів. Кримінальне насильство нерідко здійснюється інформаційним шляхом за допомогою відкритого і „закодованого” сигналів. В останньому випадку сигнал, минаючи свідомість, безпосередньо впливає на підсвідомість, почуття і через уяву створює потрібні суб’єктові злочину психічні образи, котрими у подальшому керується об’єкт впливу у своїй поведінці. Передача інформації може здійснюватися вербальним і невербальним шляхом. Тобто, здійснення передачі відповідної інформації можливо як у словесній формі (через форму (сварка, крик та ін.) та через зміст (погроза, лайка та ін.)), так й у формі відкритої та імпліцитної (схованої) поведінки: рухи і пози тіла, жести, мімічні вираження, постійне повторення моделей поведінки. Крім того, здійснення насильницького впливу на психіку людини можливо за допомогою образів (тексти, телеінформація, слайд-шоу), мови чисел, звукового впливу, сигналів запахів, гіпнозу тощо.

    У зв’язку з тим, що людина є єдністю двох взаємодіючих підструктур –біологічної і надбіологічної (психіки), фізичне насильство над людиною може мати як наслідки заподіяння психічних травм, так само, як наслідками впливу на психіку можуть бути порушення фізіологічних функцій організму і навіть смерть людини. Наприклад, такі фізичні насильницькі дії, як введення в кору головного мозку відповідних хімічних речовин, електронна стимуляція мозку можуть вкрай негативно вплинути на психіку людини. Спричинення психічної травми можливо також через фізичний вплив безпосередньо на тіло людини (катування тощо). Причинно-наслідковий зв’язок між психічною травмою і функціональними розладами органів і тканин на фізіологічному рівні є також встановленим фактом. У результаті психічної травми можуть розвиватися паралічі, тремтіння, судорожні припадки, розлади слуху й мови, ряд інших розладів аналогічного характеру. Сильний переляк може викликати раптову зупинку болісно зміненого серця і смерть. При тривалому впливі психотравмуючої ситуації може наступити навіть стадія повного виснаження тканин, що здатне призвести до необоротних наслідків для організму.

Є. Гладкова

    Передбачені кримінальним законом засоби, спрямовані на попередження, усунення, нейтралізацію і обмеження (ослаблення) факторів детермінації злочинності.

    Кримінально-правові засоби є різновидом правових засобів протидії злочинності. У теорії права під правовими засобами розуміють інституційні явища правової дійсності, що втілюють регулятивну силу права, юридичні обов’язки, заборони, пільги, заохочення, покарання тощо. Тобто це юридичні інструменти, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення цілей. В залежності від інформаційно-психологічної спрямованості (пріоритету  інтересам окремих суб’єктів) правові засоби поділяють на такі, що стимулюють (заохочення, пільги, дозволи), такі, що обмежують (покарання, заборони, обов’язки). В свою чергу й кримінально-правові засоби впливу на злочинність поділяються на стимулюючі або заохочувальні (обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування тощо) та обмежуючі (каральні).

    Кримінально-правові засоби впливу на злочинність грають безпосередню роль (прямо реалізуються) при здійсненні діяльності, яка охоплює етапи від припинення, виявлення й розкриття злочинів до виконання кримінального покарання та супроводу, нагляду за особами, звільнених з місць позбавлення волі, тобто становить кримінально-правовий аспект протидії злочинності. Ця діяльність здійснюється спеціальними суб’єктами - органами кримінальної юстиції (органами дізнання; органами досудового слідства; органами прокуратури при здійсненні нагляду за дізнанням, слідством і оперативно-розшуковою діяльністю й підтримці обвинувачення в суді; судами при розгляді кримінальних справ (судовому провадженні).

    Застосовуючи стимулюючі (заохочувальні) засоби впливу держава спонукає членів суспільства до захисту своїх прав і свобод від злочинних посягань (необхідна оборона тощо); спонукає винну особу на вчинення соціальне корисних дій, спрямованих на нейтралізацію суспільне небезпечних наслідків вчиненого злочину; заохочує винного до сприяння державі у розкритті і розслідуванні злочинів, що вчинюються іншими особами; залучає під свій контроль вилучені (заборонені) з обігу речі тощо. У випадку неможливості застосування або неефективності застосування стимулюючих засобів, держава застосовує каральні кримінально-правові засоби (притягнення до кримінальної відповідальності за готування, замах або закінчений злочин). При цьому загальне визначення законодавцем злочинності та караності діяння, загальне визначення правил призначення покарання, звільнення від нього чи від кримінальної відповідальності конкретизується і реалізується щодо кожного конкретного випадку вчинення злочинного діяння.

    Опосередковану роль кримінально-правові засоби грають і на інших етапах протидії злочинності. Так, кримінально-правові засоби служать визначаючим орієнтиром при проведенні кримінологічної експертизи проектів програм соціально-економічних перетворень (законопроектів та проектів нормативно-правових актів). В свою чергу, кримінологічний моніторинг програм соціально-економічних перетворень у державі, кримінологічна експертиза відповідних програм та нормативно-правових актів визначають доцільність та ефективність тих чи інших кримінально-правових засобів, доцільність криміналізації, декриміналізації та пеналізації тих чи інших діянь. Практика ж реалізації кримінально-правових засобів (зокрема у частині, що свідчить про неможливість їх реалізації, їх непотрібність чи неефективність) обумовлює необхідність змін у правовій базі протидії злочинності з метою її вдосконалення.

    Слід також враховувати, що діяльність з попередження злочинів обмежена їх виключним переліком, що міститься у Кримінальному кодексі. Покарання ж винних та можливі шляхи і засоби їх виправлення обумовлюються видом та розміром покарання, що призначається за той чи інший злочин в межах санкції відповідної норми кримінального закону. Це також обумовлює специфіку діяльності з супроводу, нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі щодо різних категорій злочинців.  

    Каральні кримінально-правові засоби грають також превентивну роль (загальна та індивідуальна превенція). При цьому, з огляду на відсутність законодавчого регулювання та практичної реалізації кримінологічного моніторингу програм соціально-економічних перетворень (експертизи проектів законодавчих та нормативно-правових актів), майже повну відсутність профілактичної діяльності, як з боку правоохоронних органів, так й громадськості, неспроможність системи виконання покарань перевиховувати винних, засоби кримінально-правового впливу на сьогодні, нажаль, є найбільш ефективними у системі протидії злочинності.

А. Ященко

    Характеристика об’єкту (явища, процесу, діяльності), що виражає  невизначений характер параметрів його існування у майбутньому (результат діяльності, наслідки перманентного процесу, явища тощо), які пов’язуються з науково обґрунтованим припущенням щодо імовірного настання небажаних наслідків у кримінологічній обстановці (ситуації): інтенсифікація існуючих, поява нових факторів злочинності, ослаблення функцій системи протидії злочинності. Криміногенний ризик, таким чином, є потенційною, не реалізованою, але можливою формою детермінант злочинності. Потреба у оперуванні зазначеним терміном виникає здебільшого у сфері кримінологічного прогнозування взагалі, та прогнозування кримінологічної ефективності нормативно-правового акту, зокрема. У зв’язку з цим в науці виокремлюються поняття нормативно-правового криміногенного ризику, під яким розуміють кримінологічно обґрунтовану імовірність негативних змін у кримінологічній обстановці у зв’язку з можливою реалізацією норми права, яка об’єктивована у проекті нормативно-правового акта. При цьому нормативно-правові криміногенні ризики виступають формою існування нормативно-правових детермінант злочинності у їх потенційному стані і є, таким чином, їх характеристикою.

Т. Шевчук

    Експертно-кримінологічне дослідження, спрямоване на виявлення кримінологічно значущих факторів, виникнення чи зміни яких пов’язані з об’єктом дослідження, а також розроблення рекомендацій щодо їх усунення, запобігання або стимулювання. З теоретичних міркувань кримінологічній експертизі може піддаватися доволі широке коло об’єктів: нормативно-правові акти і їх проекти, будівельно-архітектурні проекти, проекти і плани організації заходів за участю значної кількості людей (мітинги, демонстрації, спортивні змагання, розважальні заходи і т.п.), програми соціального розвитку тощо. Перелік конкретних об’єктів кримінологічної експертизи у такому випадку може бути обмежений виключно предметом кримінології.

    Кримінологічна експертиза, будучи спеціальним кримінологічним дослідженням, спрямованим на прийняття кримінологічно обґрунтованого рішення щодо проблемного питання, одночасно характеризується як різновид державних, постійних, поліфункціональних, соціальних експертиз, має евристичний характер та організується за принципом автогенезу.

    Експертиза нормативно-правових актів і їх проектів – спеціальне, здійснюване на основі науково обґрунтованої методики кримінологічне дослідження нормативно-правових актів і їх проектів, спрямоване на виявлення, усунення або мінімізацію впливу таких їх положень, що детермінують або ж можуть детермінувати злочинність чи блокують або можуть блокувати дію антикримінальних заходів (засобів), що вживаються суспільством і державою. У широкому розумінні експертизу нормативно-правових актів і  їх проектів можливо розуміти як форму кримінологічного контролю, що реалізується у вигляді наукового забезпечення процесу правотворчості і здійснюється в межах кримінологічної політики держави.

    На сьогоднішній день кримінологічна експертиза нормативно-правових актів і їх проектів в Україні не проводиться, натомість втілена в кримінологічну практику у Республіці Білорусь, окремих областях й округах Російської Федерації та деяких інших країнах.

    Об’єктом кримінологічної експертизи в країнах її практикування є нормативно-правові акти та їх проекти. Її предмет можна скомпонувати за трьома напрямками: а) елементи правової системи суспільства; б) соціальні практики; в) злочинність як особливий вид взаємодії правової системи і соціальних практик.

    Процедура кримінологічної експертизи нормативно-правових актів і їх проектів охоплює три організаційно-методичні етапи.

    Підготовчий етап кримінологічної експертизи нормативно-правових актів і їх проектів починається після прийняття рішення про  проведення експертизи і видання відповідного акта компетентним органом державної влади. На цьому етапі мають з’ясовуватися об’єкт експертизи, предмет її дослідження, визначатися склад робочої групи, відбуватися розробка програми експертного дослідження, визначатися джерела інформації, шляхи її збирання, необхідність матеріально-технічного оснащення, вартість робіт.

    Робочий (основний) етап кримінологічної експертизи нормативно-правових актів і їх проектів має складатися із: а) збирання та аналізу інформації, яка стосується об’єкта дослідження; б) кримінологічного прогнозування, яке полягає у проектуванні на соціальну площину криміногенно значимого аспекту розвитку суспільних відносин без врахування дії відповідного нормативно-правового акта (або ж без внесення змін у останній), а також відповідному проектуванні із врахуванням дії правових норм зазначеного нормативно-правого акта. Застосовуються всі методи, властиві для прогностичного кримінологічного дослідження.

    Заключний етап має полягати у наданні науково обґрунтованих конкретних висновків стосовно наявності чи відсутності кримінологічно неефективних норм права у нормативно-правовому акті чи його проекті та викладенні відповідних пропозицій щодо їх усунення.

Ю. Орлов

    Система науково обґрунтованих і офіційно прийнятих поглядів і уявлень, принципів і положень про шляхи, засоби і механізм захисту життєво важливих інтересів громадянина, суспільства, держави, законних з точки зору права, від внутрішніх і зовнішніх загроз з боку злочинності. Як правовий феномен характеризується наступними ознаками: по-перше, представляє собою систему теоретичних положень, сукупність політико-правових ідей, розгорнутих на довгострокову перспективу; по-друге, визначає загальну орієнтацію діяльності щодо протидії злочинності, фундаментальні цілі і довгострокові завдання, основні напрямки цієї діяльності; по-третє, виходить із вимог системи об’єктивних законів в сфері протидії злочинності.

    Кримінологічну стратегію слід розглядати в широкому і вузькому значенні, а також у прив’язці до протидії злочинності на рівні держави в цілому, на регіональному та місцевому рівнях. В ній варто виділяти чотири сенситивних рівні: перший полягає в тому, що визначається її кінцева мета у формі світоглядної позиції з питань призначення, ролі місця і методів протидії злочинності; другий - пов’язаний з визначенням контуру політичного курсу протидії злочинності на даному конкретному історичному етапі розвитку суспільства; третій - стосується її цільових настанов на конкретній стадії розвитку суспільства; четвертий – в рамках певного часового інтервалу.

    Кримінологічна стратегія повинна містити відповіді на наступні питання: наскільки актуальна в даний момент проблема протидії злочинності; в чому полягають особливості і які основні тенденції розвитку злочинності; які цілі і задачі держави і суспільства у сфері протидії злочинності; які результати діяльності з протидії злочинності очікуються; які основні напрями досягнення бажаних результатів протиборства зі злочинністю.

    Кримінологічна стратегія повинна також включати: характеристику зовнішніх і внутрішніх загроз від злочинності; визначення критеріїв і показників, що характеризують криміногенну обстановку і її стан, рівень безпеки, що забезпечує надійний захист життєво важливих інтересів громадян; механізм забезпечення діяльності з протидії злочинності шляхом застосування всіма державними і суспільними інститутами правових, економічних, адміністративних, політичних і інших заходів кримінологічного впливу.

Є. Гладкова

    Акт створення кримінологічної моделі та подальшої роботи з нею. Є синтетичною формою елементарної логіки і загальнонаукових методів порівняння, аналізу, синтезу, аналогії та ін. В своїй методичній частині є основним способом системного дослідження соціальної сфери. Може поєднувати в собі кілька різних процесів: створення, конструювання моделей шляхом відбору інформації відповідного напряму; їхнє використання; проведення різного роду модельних експериментів; формування суджень про досліджуваний реальний об’єкт; одержання нового знання.

    Цей метод досить ефективно може бути використаний у практиці протидії злочинності для вирішення цілої низки найрізноманітніших  кримінологічних завдань. Однак його застосування є доцільним лише в суворо лімітованих випадках, коли в суб’єкта виникає необхідність в одержанні інформації опосередкованим шляхом, а саме: 1) коли об’єкт пізнання існував у минулому і його вже немає на момент дослідження; 2) коли об’єкт пізнання ще тільки буде існувати в майбутньому; 3) коли об’єкт існує реально на момент дослідження, однак він або надмірно складний або зовсім недоступний для пізнання; 4) у тих випадках, коли пізнаваний процес протікає або занадто швидко або ж, навпаки, занадто повільно (окремі види експериментів).

    Кримінологічна модель – це штучно створена матеріальна або ідеальна система, що відтворює і заміняє досліджувану подію, процес, стан або окремі ситуації та обставини таким чином, що її вивчення дозволить одержати про оригінал інформацію, необхідну для успішного вирішення практичних, наукових і дидактичних кримінологічних завдань.

    Об’єкт пізнання і його модель завжди мають бути єдині в своїй основі, сутності. При цьому модель не абсолютно співпадає зі своїм об’єктом, не тотожна йому і може в якійсь мірі відрізнятися від нього: бути більшою або меншою, не мати тих або інших параметрів (навіть істотних), але тих, що не виводять за рамки його якісної визначеності. Проте за будь-яких умов між моделлю і об’єктом не може не зберігатися принципової єдності, подібності, схожості, збігу найважливіших структурно-функціональних і генетичних зв’язків, їх основних елементів.

    Кримінологічні моделі виконують кілька функцій. Описова функція полягає в систематизованому поданні інформації про об’єкт. Модельний опис ґрунтується переважно на емпіричному знанні про об’єкт. При цьому він полягає не в перерахуванні елементів, властивостей, характеристик явищ та процесів, а в логічно впорядкованому їх наведенні. Пояснювальна функція моделі має мету розкрити зв’язки між описаними фактами, залежністю і вже відомими законами, теоріями, гіпотезами. Дана функція моделі полягає в модельному поясненні прототипу, в розкритті природи об’єкту. Прогностична функція виражається в здатності моделі дати уявлення про вірогідний розвиток об’єкта і базується на знанні закономірностей, властивих йому.

    В кримінологічних дослідженнях використовуються також критерійні та вимірювальні функції моделі. Критерійна полягає в її здатності шляхом зіставлення моделі з об’єктом перевірити істинність наших знань про нього. Модель тут допомагає розкривати помилки, неточності первинних уявлень. Вимірювальна функція моделі зводиться до отримання різних кількісних характеристик предмету, що вивчається. Ця функція знайшла свій вираз в засобах моделювання, що ґрунтуються на кількісній оцінці пізнаваних явищ і виражаючих їх процесів шляхом пошуку для кожного з відповідних коефіцієнтів.

    Розрізнячють наступні види (класи) моделей: матеріальна (предметна); уявна (ідеальна, умоглядна); логіко-математична і кібернетична; інформаційно-комп’ютерна. Серед матеріальних моделей виділяють: геометрично подібні моделі (просторово-подібні); фізично подібні моделі. Серед уявних моделей виділяють: образні (неформалізовані) моделі; образно-знакові (символічні, частково формалізовані) моделі.

    Останнім часом в кримінології одержали суттєвий розвиток соціально-еволюційні моделі, серед яких можна виділити такі групи:

1. моделі-концепції причин і умов злочинів, засновані на виявленні та аналізі спільних закономірностей і поданні їх у вигляді когнітивних схем, що описують логічні зв’язки між різними факторами, що впливають на відповідні процеси. Такі базові моделі мають високий ступінь узагальнення, але мають не математичний, а суто логічний, концептуальний характер;
2. моделі імітаційного типу, присвячені опису конкретних кримінологічних подій і явищ. У подібних моделях основна увага приділяється ретельному урахуванню і опису факторів і процесів, що спричиняють вплив на розглянуті явища. Практичний зиск таких моделей, як правило, обмежений досить вузьким просторово-часовим інтервалом; вони прив’язані до конкретної кримінологічної обстановки і їх неможливо екстраполювати на віддалені періоди часу.

А. Ященко

    Цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань протидії злочинності визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу. За своєю суттю кримінологічне планування є способом розроблення управлінського рішення у сфері протидії злочинності, а сам план – формою такого рішення.

    В залежності від спрямованості кримінологічне планування та відповідні плани бувають перспективними та поточними. Перспективні плани складаються на тривалий термін і засновані на середньострокових та довгострокових кримінологічних прогнозах. Поточні плани складаються на основі короткострокових прогнозів і мають на меті вирішення проміжних, оперативно-тактичних задач протидії злочинності.

    За строками розрізняють короткострокові, середньострокові і довгострокові плани. Короткострокові плани розраховані на 1-2 роки. Середньострокові і довгострокові – на 3-5 та 10-20 років відповідно.

    За змістом розрізняють планування комплексне та цільове. Комплексне кримінологічне планування охоплює заходи, спрямовані на протидію злочинності на всіх (чи принаймні кількох) її рівнях, напрямках із залученням максимальної кількості суб’єктів. Цільове кримінологічне планування спрямоване на організацію протидії конкретному виду злочинності (наприклад, злочинності неповнолітніх) чи усунення конкретного її фактору (наприклад, дитячої безпритульності).

    За масштабом та функціональним навантаженням розрізняють територіальне, галузеве і відомче кримінологічне планування.

    План – документ, у якому зведено науково обґрунтовану систему заходів протидії злочинності на визначену перспективу та виконавцями. Кримінологічний план має відповідати низці вимог, а саме: бути науково обґрунтованим, реальним, законним, актуальним, конкретним, несуперечливим, своєчасним, інформативним. Найбільш типова структура кримінологічного плану включає в себе загальну та особливу частини. В загальній частині плану містяться в основному заходи організаційного, правового, науково-методичного характеру, а також загально-соціальні заходи протидії злочинності. Особлива частина кримінологічного плану вибудовується за основними напрямками протидії злочинності, що входить до кола проблемних питань планування.

    Крім іншого обов’язковою складовою кримінологічних планів є зазначення виконавчих суб’єктів та строків реалізації прийнятих рішень.

О. Литвинов

    Діяльність, спрямована на обробку та аналіз кримінологічної інформації з метою отримання знання про майбутній стан злочинності, окремих її видів і груп, детермінанти злочинності, імовірність вчинення злочину конкретною особою, діяльність щодо запобігання злочинам. Кримінологічне прогнозування, таким чином, розуміється з одного боку як особлива процедура, що входить як стадія до архітектоніки будь-якого кримінологічного дослідження, з другого – як метод досягнення більш віддалених цілей ніж власне передбачення.

    Цілями кримінологічного прогнозування є: встановлення можливих змін у стані, рівні, структурі, динаміці злочинності в майбутньому; встановлення можливості появи нових видів злочинів та фактичної втрати суспільної небезпечності нині існуючих, а також факторів, що можуть мати вплив на ці процеси; встановлення можливості появи нових видів злочинців; з’ясування імовірності та можливостей вчинення злочину конкретною особою; забезпечення випереджаючою інформацією всіх обставин, що мають суттєве значення для розробки перспективних планів щодо протидії злочинності; забезпечення можливості розроблення загальної концепції протидії злочинності, вибору оптимального шляху розвитку спеціалізованих суб’єктів антикримінальної діяльності.

    Різновидом кримінологічного прогнозування є індивідуальне прогнозування. Воно має на меті визначення можливості вчинення злочину (злочинів) у майбутньому певної особою чи групою осіб. Підставами такого прогнозування є знання щодо: а) соціально-демографічних та морально-психологічних якостей конкретного суб’єкту; б) наявності у особи вад фізичного, психічного характеру, що можуть мати криміногенне значення; в) умов мікросоціального середовища: проживання, робота, навчання, дозвіллєва сфера.

    Прогнозування можливості вчинення окремого злочину може бути двох видів: прогнозування первинного вчинення злочину та прогнозування рецидиву. Розмежування цих двох прогнозів здійснюється на підставі суттєвих відмінностей особистісних характеристик особи, яка вперше вчиняє злочин, та особи, що вже відбула покарання за раніше вчинене кримінально каране діяння. Остання категорія осіб в значно більшій мірі піддається впливові ефектів призонізації (переймання елементів кримінальної субкультури) та стигматизації (клеймування відмінностей від інших за критерієм судимості, причетності до кримінальних традицій), які підлягають врахуванню при науковому передбаченні імовірної кримінальної поведінки в майбутньому.

    Кримінологічний прогноз – науково обґрунтоване ймовірне судження про майбутній стан (рівень, структуру злочинності, її детермінанти і можливості протидії їй через певний період часу), що включає якісну і кількісну оцінку передбачуваних змін або про альтернативні шляхи і терміни досягнення цього стану.

    Будучи підсумком прогнозування, кримінологічний прогноз є вихідною базою для планування і практичної реалізації заходів щодо протидії злочинності (її окремих видів) або попередженню окремих злочинів, тобто результати кримінологічного прогнозування лежать в основі всієї системи організації протидії злочинності: прийняття відповідних законодавчих рішень, проведення кримінологічних експертиз законопроектів та інших нормативно-правових актів, розробки спеціальних програм та конкретних заходів, матеріально-технічного забезпечення правоохоронної діяльності, кримінологічного інформування населення тощо.

    Розрізняють такі види кримінологічних прогнозів.

    Короткостроковий. Вид кримінологічного прогнозу, розрахованого на строк до 2 років та спрямованого в основному на обслуговування завдань поточного планування протидії злочинності та реалізації окремих її тактичних компонентів. Цей вид прогнозування є найбільш поширеним. Особливо велике практичне значення мають ті короткострокові прогнози, які охоплюють незначні проміжки часу (добу, тиждень, місяць, квартал) та спрямовані на забезпечення оптимального планування діяльності щодо конкретної події. Такі прогнози, зазвичай поширюються на сезонні періоди відпочинку, шкільні канікули, проведення тих чи інших заходів. Наприклад, прогнозування ускладнення кримінологічної обстановки у зв’язку із проведенням футбольного матчу за участю іноземної команди, що обумовлено напливом вболівальників, в тому числі з інших країн.

    Середньостроковий. Вид кримінологічного прогнозу, що провадяться на строк від 2 до 5 років і спрямовані на визначення стратегічних засад функціонування системи протидії злочинності. Зазначені види прогнозів забезпечують суб’єктів кримінально-превентивної діяльності відомостями про можливий вплив прийнятих планів, концепцій, програм соціально-економічного, правового розвитку на злочинність. Оперування такою інформацією дозволяє: а) максимально використати профілактичний потенціал цих документів і заходів, що ними плануються; б) вчасно вжити заходи щодо недопущення негативного їх впливу на кримінологічну ситуацію: від корегування ресурсного забезпечення до урегулювання правом певних суспільних відносин інноваційного характеру, як умови їх перспективного захисту від потенційно можливих кримінальних проявів.

    Довгостроковий. Вид кримінологічного прогнозу, розрахований на строк 5-10 років і більше. На сьогоднішній день такі прогнози здатні давати оцінки лише в загальних рисах деяких найбільш стійких тенденцій в розвитку злочинності. В нашій державі наразі довгострокове прогнозування майже не використовуються через значну динамічність соціально-економічних, правових перетворень, високий ступінь їх залежності від політичних умов.

    Пошуковий. Вид кримінологічного прогнозу, спрямованого на виявлення перспективних кримінологічно значущих проблем, що підлягають вирішенню засобами управління, які реалізуються у системі протидії злочинності. Передбачення в даному випадку має суто умовний характер, що базується на абстрагуванні від можливого і навіть необхідного втручання з боку сфери кримінально-превентивного адміністрування. Таким чином, метою даного прогнозу є виявлення перспективних проблемних аспектів збереження наявних тенденцій та сформованих закономірностей у розвитку соціально-економічних та інших об’єктів, що мають кримінологічне значення. Іншими совами, означений прогноз є пасивним, адже спрямований лише на окреслення потенційних проблем, що пов’язані з погіршенням кримінологічної ситуації без врахування планів щодо протидії злочинності. Зазвичай за пошуковим прогнозом слідує нормативний.

    Нормативний. Вид кримінологічного прогнозу, спрямованого на виявлення найбільш оптимальних шляхів, засобів і заходів протидії злочинності у майбутньому з урахуванням загроз, виявлених пошуковим прогнозом. Нормативні кримінологічні прогнози як правило відносяться до категорії так званих активних прогнозів, тобто передбачають, що суб’єкт запобігання злочинності, може вживати певні заходи, які здатні вплинути на показники, що прогнозуються. Наприклад, якщо спостерігається тенденція до омолодження злочинності, то пошуковий (пасивний) прогноз лише передбачить подальше зростання в ній питомої ваги злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Нормативний же (активний) прогноз визначить найбільш ефективні шляхи протидії злочинності неповнолітніх за такою загальною формулою: якщо будуть вжиті заходи наступного характеру, то відбудуться позитивні зміни за заданим критерієм. Даний прогноз виконує орієнтуючу функцію для суб’єкта протидії злочинності і обумовлює стратегію і тактику його діяльності.

    Також виділяють наступні види кримінологічних прогнозів: 1) прогноз щодо злочинності в цілому за показниками; 2) прогноз щодо певного виду злочинності; 3) прогноз щодо можливості вчинення окремого злочину (прогноз індивідуальної злочинної поведінки); 4) прогноз стану системи протидії злочинності в цілому та окремих її параметрів; 5) прогноз розвитку кримінологічної науки.

О. Литвинов

    Визначаючи необхідний набір методологічних прийомів, які дадуть змогу вирішити поставлені перед кримінологією завдання, одним з основних слід визнати системний аналіз, що пояснюється складністю дослідження кримінологічних проблем як об’єкту аналізу, пов’язаною з багатогранністю практичних і теоретичних завдань.

    Під час системного аналізу будь-яких об’єктів пізнання науки кримінології акцент має бути зроблено на сукупності елементів, розташованих у певній послідовності та пов’язаних спільними функціями, що в результаті утворює синергетичний ефект. Крім того, увага має бути приділена вивченню взаємозв’язків між складовими цілісного об’єкта та дослідженню зв’язків і змін із процесами і явищами, які належать до умов зовнішнього та внутрішнього середовища, та залежності від останніх. Лише так можна всебічно розглянути й правильно оцінити кожну зі складових об’єкта кримінологічного дослідження.

    Застосування системного підходу у вивченні загального напрямку діяльності державних органів, громадських інститутів й окремих громадян у сфері протидії злочинності дозволяє розглянути його як систему, в якій елементи, їх взаємозв’язки і взаємозалежності є виокремленими фрагментами реальної дійсності. Останнє є досить важливим моментом, оскільки протидія є видом соціальної діяльності.

    У формуванні методології кримінологічного дослідження перспективним є використання комплексного підходу до розкриття сутності, встановлення елементів та внутрішньої структури соціально-правових феноменів. За його допомогою об’єкт дослідження може бути вивчено з позицій цілісності й системності. Застосування цього підходу передбачає історичний розгляд досліджуваної діяльності з наступною можливістю її прогнозу, визначення сутності, значення, завдань, принципів протидії злочинності, опис її елементів та зв’язків, як в середині системи, так і із зовнішнім середовищем. Поряд з цим цей підхід полягає в тому, що об’єкт досліджується на абстрактно-логічному рівні. У разі застосування комплексного підходу основний акцент має бути зроблено на можливості системного опису соціально-правових феноменів у всіх проявах, для чого має послужити статистика, оскільки саме в узагальненні виявляються певні закономірності.

    Крім названих вище засобів і прийомів наукового пізнання для вирішення заявлених проблем застосовується і функціональний підхід. Останній втілюється в описі та поясненні систем, за якого увага фіксується на реалізації визначальних функцій у процесі функціонування системи. Кожен елемент сфери протидії злочинності виконує певні функції, що задовольняють потреби системи. З іншого боку, діяльність елементів системи визначається загальною структурою протидії. За допомогою функціонального підходу можна розкрити динамічні характеристики провідних напрямів діяльності державних органів, громадських інститутів й окремих громадян у цій сфері і більш глибоко пізнати їх функціональні параметри. Він дає змогу зрозуміти й вивчити роль і місце окремих елементів, що належать до складу структури досліджуваної діяльності.

    Функціональний підхід дозволяє проаналізувати діяльність на всіх ланках системи – за вертикаллю і за горизонталлю. З його допомогою досліджується доцільність функціонування механізму, з’ясовується рівень залежності від інших елементів, показники роботи суб’єктів із подальшим зіставленням з показниками роботи вищих і нижчих складових.

    Водночас слід звернути увагу на те, що хоча діалектичні методи пізнання свідчать, що сутність і значення предметів розкриваються лише в їх зв’язку з іншими предметами та явищами, а розкриття зв’язку, відносин і взаємозалежності є одним з першочергових завдань наукового пізнання, та все ж таки функціональні прояви – це не самі властивості предметів та явищ, а тільки їх зовнішній вигляд у відповідній системі відносин. Тому продуктивність функціонального методу у кримінологічному дослідженні забезпечується лише поєднанням його з іншими прийомами наукового осмислення вказаного феномену. Згаданий метод слід розглядати як одну з ланок єдиного ланцюга загальних та окремих методів наукового дослідження кримінологічної тематики. З його допомогою досліджують загальні закономірності, принципи кримінологічного впливу, загальні засади створення і функціонування кримінологічних систем.

    Таким чином, системний аналіз під час виявлення сутності кримінологічних явищ та процесів, комплексний підхід – для аналізу їх змісту, і функціональний підхід – під час виділення їх елементів і вичленення різних сутнісних характеристик є провідними пізнавальними засобами вирішення завдань кримінологічного дослідження. Саме вони як певна сукупність утворюють методологічну основу для застосування сукупності методів кримінологічного дослідження.

О. Олішевский

    Визначена практичною необхідністю, наукова, заснована на пізнанні закономірностей розвитку певного явища або процесу система спостереження, вимірювання та оцінки їх станів в різні періоди. Зміст кримінологічного моніторингу складають процеси отримання, обробки і аналізу необхідної для формулювання кінцевих висновків інформації. Об’єктами кримінологічного моніторингу є: злочинність в єдності її стану, структури і динаміки; причинний комплекс злочинності; соціальні наслідки злочинності; ступінь криміналізації суспільства в цілому, а також окремих соціальних груп; індивідуальні злочинні прояви; стан протидії злочинності; тенденції розвитку і прояву найбільш типових ознак. Стадії кримінологічного моніторингу − це певний алгоритмізований безперервний технологічний комплекс взаємозв’язаних і взаємообумовлених дій, спрямованих на вирішення завдань в досліджуваній сфері: 1) домоніторингова стадія, що включає попередню орієнтацію у формі визначення цілей, завдань, гіпотез і термінів; підготовку дослідницьких засобів, прийомів і методів, вивчення і адаптацію методики під конкретні умови спостереження, здійснення попередніх моніторингових досліджень з метою перевірки і вдосконалення умінь, навиків, а також окремих методичних положень і рекомендацій; 2) діагностична стадія, що включає збір початкової інформації в формі спостереження і аналізу даних про процеси і явища, які впливають на розвиток факторів, пов’язаних з об’єктами вивчення, їх опис в ретроспективі; проблемний пошук, коли виокремлюються характеристики дійсного  стану певного явища або процесу для встановлення перспективних проблем, виявлення їх тенденцій; 3) оціночна стадія, що включає нормативний моніторинг, коли відбувається накладення на виявлені проблемні моменти можливих засобів їх вирішення, виходячи з наявних нормативів ресурсів, сил і засобів; оцінка обґрунтованості попередніх етапів і достовірності моніторингових висновків; розробка рекомендацій щодо оптимізації відповідної діяльності, вибір напрямків і форм впливу на негативні тенденції; 4) постмоніторингова стадія, що включає розробку заходів корекції  негативних тенденцій явищ і процесів, виявлених в об’єктах моніторингу, з метою мінімізації або нейтралізації їх дії, а також відповідне їх організаційне оформлення; надання моніторингових висновків у формі, що зумовлює можливість їх подальшого використання для потреб практики; контроль за здійсненням відповідних заходів, оцінка ефективності і можлива їх корекція у разі потреби.

О. Литвинов