Кримінально-правовий термін, яким визначається уявлення особи про бажаний результат, досягнення якого вона прагне вчиняючи злочин. Мета вчинення злочину для окремих складів злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони, наприклад, мета – ослаблення держави при диверсії, мета – залякування потерпілого при заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, мета – експлуатації при торгівлі людьми або іншій незаконній угоді щодо людини тощо. Мета може бути найближчою та кінцевою (проміжною та перспективною).

А.Васильєв

    Метод експертних оцінок – метод дослідження, що пролягає у з’ясуванні думок експертів з приводу проблемного питання. Експертами можуть виступати науковці, практичні працівники із значним досвідом роботи тощо. Основу методу експертних оцінок заклали дельфійські оракули – жерці Стародавньої Греції, – які обнародували прогноз щодо невизначених аспекті життя грецького народу після ознайомлення всіх членів ради із обставинами справи і ретельного обговорення на раді дельфійських мудреців. Сьогодні метод колективного обговорення і узгодження різних думок отримав назву методу делфі (дельфійський метод) та є одним з основних в практиці кримінологічних досліджень у США. Його особливістю є те, що експертні оцінки збираються в кілька турів. З кожним наступним туром думки спеціалістів уточнюються, деталізуються зводяться до єдиного знаменника. В цілому робота експертів організується у формі опитування за відповідною програмою. Доцільним також є проведення дискусії між ними. Зібрані думки систематизуються, оцінюються за відповідними шкалами та слугують, в кінцевому результаті, вихідним матеріалом для складання кримінологічного прогнозу.

    Метод порівняльного аналізу – метод дослідження, який полягає у знаходженні типових, спільних рис або певних відмінних особливостей, які характеризують схожість та відмінність певних явищ, норм, подій. Цей метод дозволяє, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питан­ня в однорідних ситуаціях і кримінологічних обстановках.

    Метод порівняльного аналізу заснований на відносній повторюваності явищ і процесів при наявності загальних причин та умов. При цьому проводиться порівняння між з тим, як розвивалося подібне явище в минулому конкретної держави, так і інших країн з подібними соціально-економічними, правовими та іншими умовами. Порівняльний метод найчастіше застосовується для дослідження правової системи суспільства та може слугувати для: тлумачення права; уніфікації чи розмежування його норм; встановлення загальновизнаних пра­вових принципів; оцінки співвідносності правових норм та ін­ститутів; виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовчого досвіду, зокрема кримінологічної неефективності норм права; передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; перспективного планування законодавчої діяльності; зміни законодавства тощо.

    Метод узагальненого сценарію – метод кримінологічного прогнозування, який полягає у використанні для потреб останнього прогнозів, планів, програм щодо інших по відношенню до системи протидії злочинності видів діяльності, зокрема державного управління, економіки, внутрішньої та зовнішньої політики, соціальної та науково-технологічної політики, охорони здоров’я і довкілля тощо. Наприклад, такі прогнози можуть безпосередньо чи дискриптивно випливати з текстів таких документів, як Стратегія економічного та соціального розвитку України на відповідні роки, Концепція адміністративної реформи в Україні, Стратегія реформування державної служби, довгострокові (перспективні) програми діяльності КМУ тощо. Застосування методу побудови узагальненого сценарію дозволяє отримати цілісну картину майбутнього стану держави і права, зіставляючи які з дією кримінологічно значущого прогнозного фактору з’являється можливість дійти остаточних висновків щодо об’єкту прогнозування.

Ю. Орлов

    Автономна група способів, підходів і прийомів кримінологічного впливу, що дозволяють упорядкувати, направити і ефективно організувати виконання профілактичних функцій і операцій. Методи даної групи слід розглядати як поняття, яке розкриває образ дій суб’єкта в ході здійснення діяльності на даному рівні. Сутність методів даної групи визначається характером впливу суб’єкта на об’єкт, який обумовлений діалектичною взаємодією цілей впливу, специфікою діяльності суб’єкта і засобів, що використовуються для зміни об’єкта.

    Переконання як метод профілактики злочинів – це комплекс виховних, роз’яснювальних заходів, які здійснюються з метою зміни антигромадської спрямованості осіб і закріплення позитивної соціальної орієнтації. Переконання – основний метод індивідуальної профілактики злочинів.

    В процесі переконання можуть бути досягнуті і реалізовані такі цілі профілактичного впливу як: недопущення вчинення злочинів; подолання основних антигромадських орієнтацій, які можуть привести до вчинення злочинів або інших правопорушень; нейтралізація негативного впливу на особу з боку оточуючого мікросередовища. Крім того, може бути досягнута і кінцева мета індивідуального впливу – формування у суб’єкта системи переконань, поглядів і позицій, що відображають сучасні уявлення про соціально корисні якості індивіда. Вона вважається досягнутою тоді, коли особа не з примусу, а за переконаннями не порушує законів і норм моралі. Подальше закріплення названих цілей відбувається в процесі правого і етичного виховання властивими даного роду діяльності методами. Крім виховного впливу формами переконання є правова пропаганда і правове навчання.

    Регламентація як метод профілактики злочинів полягає в розробці і введенні в дію індивідуального правозастосовного акту, який приписує здійснення певного набору дій особою, що потрапила в орбіту профілактичного впливу. Цей метод характеризується строгою обов’язковістю виконання приписаних дій. Однією з форм регламентації на сьогоднішній день є адміністративний нагляд. Відповідно до статей 5, 7, 10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» постанову про встановлення адміністративного нагляду та обмежень, які встановлюються щодо поведінки піднаглядного, виносить суддя на підставі подання начальника установи виконання покарань чи начальника органу внутрішніх справ, де мають бути визначені обмеження, які пропонується встановити, та обґрунтування доцільності застосування наступних заходів: заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час; заборони перебування у визначених місцях району (міста); заборони виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); реєстрації в міліції.

    Метод разового впливу передбачає оперативний вплив суб’єкта профілактики в процесі його оперативно-службової або іншої діяльності для досягнення профілактичних цілей. Цей метод застосовується до конкретних ситуацій, пов’язаних зі змінами, які відбулися в мікросередовищі даної особи або за її межами, але мають вплив на її життєдіяльність, а також для коректування раніше здійснених заходів у зв’язку з обставинами, що змінилися, або усунення деяких пропусків або дефектів цих дій. Цей метод найбільш часто використовується в ході здійснення соціального патронажу, винесення офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки, а також в системі заходів оперативно-розшукової профілактики.

    Метод рекомендації є не таким категоричним, як два попередніх, оскільки не встановлює положень, які носять обов’язковий характер. Рекомендація носить форму методичної і інформаційної допомоги і реалізується за допомогою консультування. Зміст даного методу є різноманітним: пояснення значущості соціально схвалюваної поведінки, роз’яснення суспільної небезпеки і протиправності окремих форм поведінки, попередження з боку посадовця про неприпустимість протиправних дій, роз’яснення можливих шляхів вирішення проблем і т.д. Цей метод передбачає, що суб’єкт на основі одержаної корисної інформації сам приймає рішення на використання найактуальніших рекомендацій.

    Метод еталонного зразка припускає проведення заходів, направлених на перенесення позитивних характеристик з найефективнішого об’єкту (еталона) на менш ефективний. Проте слід застерегти від бездумного копіювання еталона без урахування відмінностей середовища функціонування і внутрішніх відмінностей об’єктів, оскільки в цьому випадку можливий зворотний ефект. Не випадково мають рівне право на існування два на перший погляд однакових поняття – передовий досвід і позитивний. Перший ефективно застосовують до всієї групи об’єктів, другий – лише до частини.

    Метод конкуренції заснований на послідовному перетворенні певних ранжируваних об’єктів впливу залежно від їх пріоритету. Цей метод дозволяє багато в чому без особливих витрат досягати намічених цілей, використовуючи прагнення індивіда бути першим серед рівних. Цей метод останнім часом є невиправдано забутим і використовується в практиці індивідуальної профілактичної роботи далеко не в повну силу. Основними умовами застосування цього методу є: максимальна об’єктивність у визначенні пріоритетів впливу, офіційне заохочення досягнутих успіхів, а також стимулювання позитивних змін.

    Експеримент полягає в попередньому, експериментальному перетворенні об’єкту кримінологічного впливу з метою визначення доцільності поширення змін на інші схожі об’єкти і коректування технології впливу. Об’єктами експерименту можуть бути виключно компоненти мікросередовища життєдіяльності правопорушника. Експерименти можуть містити в своїй структурі міри організаційного, управлінського, економічного, соціально-психологічного, виховного, технічного, правоохоронного і змішаного плану.

О. Литвинов

    Вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання фактів, явищ, закономірностей і механізмів, які відносяться до предмету науки.

    Наукове дослідження неможливе без застосування наукових методів, наукових критеріїв оцінки досліджуваних матеріалів, процесів, явищ, різного роду факторів. Методологію складає сукупність загальнонаукових принципів, методів, способів і прийомів та інших шляхів пошуку наукового знання.

    Базовими постулатами кримінологічних досліджень є наступні положення:

    1. Злочинність – це складне соціальне явище. Кримінологія – наука багатокомпонентна, об’єднує в собі юридичний, соціологічний, психологічний, математичний та інші підходи вивчення негативних соціальних явищ. Поведінка людини в суспільстві розглядається в єдності об’єктивних (негативні явища) і суб’єктивних (риси характеру особистості, яка вчинила злочин, що в свою чергу сформовані внаслідок об’єктивних умов) чинників. Тому аналізуючи злочинність, застосовують методи соціології, психології та інших наук.

    2. Злочинність досліджується у взаємодії та взаємозалежності з соціальними, політичними, економічними, духовними, культурними та іншими сферами життя суспільства. Вона особливо обумовлена негативними соціальними явищами, які називаються фоновими для злочинності: проституція, алкоголізм, наркоманія, вчинення адміністративних правопорушень, цивільно-правових деліктів тощо.

    3. Дослідження таких складових предмету кримінології як злочинність, окремий злочин, їх детермінація повинно проводитись з урахуванням їх руху, постійних змін. Тобто досліджувати слід минуле, сьогодення та прогнозувати  їх майбутній стан.

    4. Злочинність є постійно змінюваним явищем. Способи та прийоми вчинення злочинів удосконалюються із розвитком науки і техніки. В розвитку злочинності спостерігається тенденція до її організованого характеру та вузької спеціалізації, що потребує постійної зміни відповідних форм і методів протидії, постійного їх удосконалення.

    5. Злочинність – це не проста сукупність злочинів, а складна система, складові частини якої постійно взаємодіють між собою. Це обумовлює комплексний підхід до розробки заходів попередження як окремих видів злочинності, так і злочинності в цілому.

    6. Кримінологічне пізнання органічно включає у зміст самого знання суб’єктивний момент, що привноситься не тільки і навіть не стільки дослідником, скільки самим об’єктом наукового пізнання. Людський фактор пояснює відому прихильність багатьох смислових значень і формулювань науки до конкретних історичних умов, що не може не позначитися на істинності самого знання. Системи людських зв’язків складні, тому точний опис зворотних зв’язків ускладнений необхідністю врахування таких етапів, як переробка інформації, прийняття рішень і т. д., розгортання яких серйозно видозмінює ситуацію, роблячи її важко планованою і важко передбачуваною.

    7. Динамізм суспільної дійсності робить спектр наукової інтерпретації досить широким, що істотно ускладнює алгоритмізацію і формалізацію кримінологічних досліджень. Існують об’єктивні перепони створення подібних моделей кримінологічних явищ, що є наслідком неадекватності мови математичних теорій тим виключно складним суспільним процесам, які лежать в основі організації та здійснення антикриміногенного впливу. Тому не можна говорити про математизацію науки кримінології в цілому. Можна говорити лише про математизацію окремих її вчень. Ступінь математизації і тісно пов’язаної з нею комп’ютеризації знань залежить від багатьох факторів, у тому числі і від перебудови історично сформованих в науці уявлень, а також від рівня технічної бази для апробації отриманих теоретичних знань, їх стандартизації до практичних потреб кримінологічного дослідження.

    8. Кримінологічне дослідження прагне до виключення несуттєвих, випадкових ознак свого об’єкта. Те, що залишається – є феноменологічним залишком, абсолютною сутністю, тобто інваріантним описом результату пізнання. Таким чином, інфільтрується максимальна кількість суб’єктивних нашарувань на понятті, що часто стають результатом термінологічної «засміченості» сучасної кримінологічної науки, та невідворотними процесами суб’єктивізації наукового пошуку. Відтак, кристалізується поняття у спосіб, що дозволяє нівелювати значення несуттєвих ознак, підкресливши суттєві, і таким чином, наблизитись до розуміння феномену – будь-то злочин, злочинність чи особистість злочинця – розмежувавши та, водночас, пов’язавши їх зовнішні прояви і сутнісні ознаки.

    Методологія кримінологічного дослідження дозволяє чітко визначити його межі та можливості використання відповідних результатів для подальшого розвитку теоретичних положень та удосконалення практики протидії злочинності. Вона робить можливим правильно оцінити злочинність, пізнати її детермінанти, дослідити злочини та осіб, що їх вчинили, правильно визначити шляхи запобігання. Застосування методології виключає спрощений підхід до проблеми взаємозв’язків (внутрішніх і зовнішніх) та однозначне пояснення показників злочинності. Отримані таким чином нові знання є об’єктивними, висновки обґрунтованими, що дозволяє запропонувати певні рекомендації та прийняти необхідні рішення.

О. Олишевский

    Інтегрована цілісна сукупність необхідних і достатніх функціональних і правових елементів, за допомогою яких суб’єкт формує раціональну систему впливу на фактори злочинності, забезпечує ефективне здійснення кримінологічного процесу, досягаючи тим самим результативного виконання завдань і функцій, покладених на систему протидії злочинності. Функціональне призначення механізму протидії злочинності полягає в тому, що він допомагає реалізувати організуючий потенціал, який має система протидії, як соціальне явище, приводить її в динамічний стан. Це означає, що в рамках механізму організовується і здійснюється певна діяльність відповідно до встановлених правил, із застосуванням відповідних процедур відносно такого негативного соціального явища, яким є злочинність. Це комплексне організаційно-правове явище, направлене на вдосконалення системи протидії злочинності, включає сукупність органічно пов’язаних і взаємодіючих між собою елементів.

    Ознаки механізму протидії злочинності: 1) структурність, тобто до даного феномена слід відносити тільки засоби забезпечення функціонування, а те, що виражає статичну, субстанціональну сторону, слід відносити до системи протидії (цілі, задачі, суб’єктний склад, принципи, рівні, об’єкти впливу); 2) функціональність, тобто в його систему слід відносити тільки ті елементи, які реально функціонують (правові норми, практику їх застосування, кримінологічні функції, методи, заходи).

    У практичній площині механізм протидії злочинності втілюється у комплекс взаємозалежних функцій правоохоронної спрямованості, змістом яких є відповідні засоби і методи впливу на злочинність. Даний механізм охоплює: по-перше, цикл правоохоронних функцій відповідних органів; по-друге – сукупність правоохоронних видів діяльності, що забезпечують контроль та нагляд за організацією та здійсненням запобіжної діяльності під час розкриття, розслідування та судового розгляду кримінальних справ; по-третє – групу заходів профілактичного характеру.

    Суб’єкти виконання цих функцій визначаються в організаційно-правовому порядку, який в підсумку створює і модернізує модель даного механізму. Ця модель може функціонувати тільки в тому випадку, коли вжиті організаційні заходи, що визначають суб’єктів вищевказаних функцій, а також правові заходи, що надають їм відповідні повноваження. За допомогою організаційних і правових заходів розглянутий механізм формується і функціонує, а при наявності до того певних умов – модернізується.

О. Литвинов

    Термін, яким визначаються обумовлені визначеними потребами та інтересами внутрішні спонукання, що викликають у особи рішучість вчинити злочин. Мотив вчинення злочину для окремих складів злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони, наприклад, корисливий або хуліганський мотив при умисному вбивстві, мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості у злочинах проти життя та здоров’я особи, особисті мотиви при незаконному звільненні працівника з роботи тощо. Мотив властивий лише умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів має місце не мотив злочину, а мотивація поведінки. В умисних злочинах мотив пов’язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком. Мотиви злочину, як правило, поділяють на дві основні групи: мотиви низинного характеру (низинні мотиви) (користь, помста, хуліганські мотиви, підступництво, хитрість тощо ) та мотиви, позбавлені низинного характеру (цікавість, викривлено зрозумілі інтереси служби, мотиви, пов’язані з припиненням злочинних посягань тощо). Крім вищезгаданої класифікації існують і інші, наприклад, поділ мотивів на раціональні та нераціональні, альтруїстичні і людиноненависницькі.

А. Васильєв

    Викликане зовнішніми або внутрішніми стимулами, детерміноване властивостями особистості, інтегроване психічне утворення, що спонукає до поведінки, спрямованої на зняття психічної напруги усвідомленої актуалізованої потреби біологічного або соціального характеру шляхом порушення кримінально-правової заборони.

    Мотив є центральною ланкою мотивації поведінки і бере участь у ній доти, поки не наблизиться настільки, наскільки дозволять умови ситуації, або цільовий стан не перестане загрозливо віддалятися, або умови, що змінилися,  не зроблять інший мотив більш насущним, у результаті чого останній актуалізується і стане домінуючим.

    В.В. Лунєєв розрізняє наступні види мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархічно-індивідуалістичні; 5) легковажні-беззвітні; 6) боягузливі-легкодухі. Така класифікація покликана, у першу чергу, сприяти з’ясуванню особливостей особистості злочинця, дати можливість аналізу поширеності і динаміки мотивації злочинів у загальсоціальному масштабі, дозволити обрати найбільш ефективні заходи запобігання злочинам.

К. Юртаєва

    Процес визначення особою характеру та направленості її поведінки. Має три стадії: 1) усвідомлення потреби: 2) актуалізація мотиву і вибір типу поведінки; 3) вибір конкретного об’єкта і (або) конкретного способу поведінки. Безумовно, дані стадії є гіпотетичними, тому що об’єктивно виявити їхні межі досить складно.

    Результатом процесу мотивації виступає не сама діяльність, а деяке психічне утворення, що відображає в собі і потреби, і мотиви, і цілі, і способи їхнього здійснення, тобто всі основні елементи, що безпосередньо ініціюють діяльність і входять в структуру процесу мотивації. Найбільш підходящим терміном для позначення результату процесу мотивації є термін спонукання, тобто психічне утворення, сформоване в процесі мотивації, що відображає його основні елементи, і яке безпосередньо ініціює конкретну діяльність індивіда, підтримуючи її по ходу здійснення.

    У процесі мотивації беруть участь такі психічні структури як потреби, ціннісні орієнтації, особисті особливості індивіда, емоційні переживання і т.д., що утворюють у динаміці і взаємозв’язку певні стадії процесу мотивації. Якщо з якихось причин усвідомлення потреб, цілеутворення, вибір конкретного способу здійснення задуманого тощо стають неможливими, то діяльність не починається, а отже, і мотив залишається в потенційному стані. Інакше кажучи, якщо не буде завершений процес мотивації і сформоване спонукання до конкретного поведінки, то оперативні мотиваційні установки, наявні в особи, так і не будуть реалізовані. Таким чином, суть мотивації полягає у виборі між різними можливостями, і основне навантаження при відповіді на питання, чому відбувається такий вибір, лягає саме на поняття мотиву як основного елемента мотивації.

К. Юртаєва