Термін яким визначається службова особа, що постійно чи тимчасово виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції в юридичній особі приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також здійснює вказані функції за спеціальними повноваженнями.

    Організаційно-розпорядчі функції службових осіб приватного права – це функції (обов’язки) по здійсненню керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників в юридичній особі приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Такі функції, як правило, виконують керівники юридичних осіб приватного права, а також їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами тощо), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

    Адміністративно-господарські функції службових осіб приватного права – це функції (обов’язки) по управлінню або розпорядженню майном юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі функції (обов’язки), як правило, виконують начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, а також їх заступники, керівники відділів.

    Особа є службовою особою приватного права, коли вона здійснює вищевказані функції тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

А. Васильєв

    Термін яким визначається особа яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади чи місцевого самоврядування, а також обіймає постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах (до державних та комунальних підприємств прирівнюються також юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства), в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

    Представниками влади або представники органів місцевого самоврядування – працівники державних органів або органів місцевого самоврядування та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади або представників органів місцевого самоврядування відносять народних депутатів України, депутатів місцевих рад, керівників державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, суддів, прокурорів тощо.

    Організаційно-розпорядчі функції службових осіб публічного права – це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на державних чи комунальних підприємствах. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

    Адміністративно-господарські функції службових осіб публічного права – це функції по управлінню або розпорядженню державним чи комунальним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

    Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

А. Васильєв

    Термін яким визначається особа, що поряд із загальними ознаками суб’єкта має додаткові, зазначені в законі ознаки, тільки при наявності яких може наставати кримінальна відповідальність по визначеній статті чи частині статті КК України. Категорії осіб, що є спеціальними суб’єктами, можна класифікувати на певні групи в залежності від спеціальних ознак, що визначають суб’єкта конкретних видів злочинів, наприклад: 1) громадянство визначає відповідальність за державну зраду (ст. 111 КК України) і шпигунство (ст. 114 КК України); 2) службове становище (службові повноваження) визначає суб’єктів злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (Розділ XVII), злочинів проти правосуддя (Розділ XVIIІ); 3) професійна діяльність є необхідною ознакою суб’єкта такого злочину, як, наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України); 4) військова служба визначає коло суб’єктів злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (Розділ XIX); 5) особливе відношення до потерпілого характеризує суб’єктів таких злочинів, як залишення в небезпеці (ст. 135 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України); 6) особливий правовий статус характерний для визнання суб’єктом засуджених, що втекли з місця позбавлення волі або з-під варти, чи дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 393 та ст. 392 КК України); 7) особливий стан визначає суб’єкта таких злочинів, як зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України) або зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК України) та ін.

А. Васильєв

    Метод, що полягає в сприйнятті кримінологічної інформації безпосередньо самим дослідником. Найчастіше даний метод використовують при дослідженні поведінки індивідів, груп та форм їх спілкування, тобто при візуальному охопленні певної дії чи діяльності. Кримінологічне спостереження має певні особливості порівняно зі спостереженням в соціології та психології. Неприпустимим є спостереження за розвитком злочинної діяльності.

    Спостереження може бути включеним і стороннім. Включене полягає в сприйнятті кримінологічної інформації, за якого дослідник безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що вивчається, контактує і діє разом з тими, за ким він спостерігає. Але не можна уявити того, що кримінолог може входити в склад злочинної групи або злочинної організації з метою проведення наукового дослідження. В кримінології таке спостереження допускається для вивчення причин та умов, що сприяють злочинам, особливостям докримінальної та посткримінальної поведінки окремих категорій осіб, наприклад, неформальних груп молоді з антигромадською спрямованістю, осіб, які є раніше судимим тощо. Корисним є включене спостереження, де суб’єктом є працівник правоохоронного органу. Тому для кримінолога важливим є досвід практичної роботи в правоохоронних органах та судах.

    Стороннє спостереження полягає в сприйнятті кримінологічної інформації, за якого дослідник перебуває поза об’єктом, що вивчається. Тут йде мова про дотримання певної дистанції між кримінологом та соціальним процесом, особою або групою, що досліджуються. Таким шляхом вивчаються особистості злочинця, потерпілого, криміногенні фактори та мотивація поведінки. Особливостями цього методу при кримінологічних дослідженнях є дотримання наступних умов: 1) втручання дослідника в процеси, що вивчаються забороняється; 2) дослідник повинен завжди пам’ятати про свій моральний обов’язок не завдати шкоди своїми діями особам, за якими він спостерігає; 3) дослідник повинен дотримуватися припустимого ступеню інтеграції з особами, за якими спостерігає; 4) неприпустима участь дослідника в аморальних та/або протиправних діях осіб, за якими спостерігає.

О. Олішевський

    Найбільш давнім і розробленим кримінологами джерелом є правова статистика. Щодо кримінальної статистики виділяють три розділи: 1) статистика досудового слідства (відображає діяльність слідчих поліції, збирається Департаментом інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України та його територіальними підрозділами; відповідно щодо прокуратури та Служби безпеки України); 2) статистика кримінального судочинства (відображає роботу судів всіх інстанцій щодо відправлення правосуддя, збирається Державною судовою адміністрацією України; 3) статистика виконання вироків (відображає роботу органів і установ системи виконання покарань, збирається відповідними підрозділами при Міністерстві юстиції України).

    Адміністративно-правова статистика відображає адміністративні правопорушення за їх характером, заподіяною шкодою тощо. Вона важлива для кримінології з наступних причин. По-перше, між адміністративним проступком і злочином подекуди існує лише умовна грань (це стосується крадіжок, хуліганства, корупційних діянь, незаконного обігу підакцизних товарів тощо). По-друге, адміністративне правопорушення часто виступає сходинкою, яка веде до злочину. По-третє, даний облік має значення у зв’язку з тенденцією декриміналізації, тобто переведення діяння з числа злочинів в адміністративні делікти.

    Цивільно-правова (в тому числі господарська) статистика веде облік цивільно-правових (господарських) спорів в судах та відображає результати їх діяльності. Такого роду дані представляють інтерес для кримінолога в частині дослідження латентних злочинів у сфері економічної діяльності, проти власності, інтересів служби в комерційних та інших організаціях тощо.

М. Фіалка

    Термін яким визначається джерело суспільно небезпечного впливу на ті суспільні відносини, блага або цінності, що знаходяться під охороною КК України. Суб’єктом злочину є фізична осудна (обмежено осудна) особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

А. Васильєв

    Цілісна у функціональному і організаційному відношенні сукупність колективних учасників протидії злочинності, побудована на основі спільної мети і єдності управління цієї сферою соціальної практики. Вся система суб’єктів протидії злочинності побудована (сформована) на єдиній організаційній основі, функціонує на основі загальних принципів діяльності й підпорядкована реалізації загальної (базової) функції, що обумовлена і витікає з цілей протидії злочинності. Зміст базової функції трансформується в структури різних видів діяльності; через них визначає основні задачі суб’єктів, на підставі яких формулюються їхні права і обов’язки; синтез прав і обов’язків дає в результаті компетенцію суб’єкта в конкретній сфері.

    Система суб’єктів протидії злочинності є складною соціальною організацією, що об’єднує безліч різноманітних складових частин. У свою чергу, групи однорідних органів, що входять до неї, утворюють відносно самостійні організаційні формування, які функціонують на основі тотожних закономірностей. Кожен з суб’єктів має складну структуру, у свою чергу утворюючи ієрархічно організовану систему зі своїми елементами. На рівні побудови суспільної формації сукупність суб’єктів протидії злочинності як автономний елемент входить в структуру організаційного компоненту протидії злочинності та її механізму.

Т. Шевчук

    Категорія, що характеризує внутрішню сторону злочину, виступає в якості обов’язкового елемента складу злочину та виражає психічне ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) та його суспільно небезпечних наслідків. В суб’єктивній стороні знаходить відображення негативне чи зневажливе ставлення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих суспільних відносин (інтересів, благ, цінностей), що поставлені під охорону КК. Суб’єктивна сторона характеризується виною (обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину), мотивом, метою та емоціями (факультативні ознаки). Вказані ознаки утворюють суб’єктивну підставу кримінальної відповідальності, яка є обов’язковою поряд з об’єктивною підставою діянням (бездіяльністю). Встановлення ознак суб’єктивної сторони (зокрема, вини) є передумовою для реалізації принципу суб’єктивного ставлення в вину.

А. Васильєв